Глава 9.

Кейт.

Прокинулася від того, що мій будильник розривається. Боже, як болить голова! Вставши з ліжка, відкрила фіранки та вийшла на балкон. Свіже повітря окутало мене і дарувало приємну, ранкову прохолоду. З балкона мені відкривався такий рідний і чудесний краєвид. У зв’язку з тим, що ми живемо в приватному секторі, то тут немає всієї метушні міста, а лише ліс. Постоявши так поки голова не перестала боліти, спустилася вниз на кухню.

-Доню ти вже прокинулася? Доброго ранку!-сказала мама.

-Доброго, тато вже на роботі? Чи в нього вихідний сьогодні?-питаю сідаючи за стіл.

-Так вже поїхав. У нього немає вихідного сама знаєш робота в нього така.

Біля мене мама поставила тарілочку з панкейками й кавою. Швидко поївши глянула на годинник вже запізнююся. Поставила посуд у посудомийку сказала «дякую» мамі та побігла одягатися до університету. Забігши в кімнату взяла джинси, чорну футболку і шкірянку. Тепер на черзі макіяж: підвела чорним олівцем очі, зробила темні тіні й підкреслила губи блиском. На руку вдягла годинник і на шию зав’язала червону хустку. В коридорі вдягла «DeeZee Червоні босоніжки на платформі Billie», тепер можна їхати.

-Доброго ранку, Кейт!-сказав Андрій.

-Доброго, їдь, будь ласка скоріше бо запізнююся.-сказала і повернулася до вікна.

-Добре, як себе почуваєш?

-А як повинна почуватися людина, яку зрадили, ледве не вбили й при всьому університеті втратила свідомість?-повернулася до нього і почала вивчати його татуювання на руці.

-Мабуть, не дуже.

Далі їхали мовчки тільки музика в салоні не давала заснути. Під’їхавши до університету не поспішала вийти з машини. Потрібно було зібрати всі свої сили, щоб не звертати увагу на всіх і все. Подивилася на себе в дзеркало і відкрила двері з рішучістю. Вийшла з машини та попрямувала до вхідних дверей, але не встигла я зробити й пару кроків, як мене пронизав різкий біль у нозі.

-Ааааййй, Андрію!!!!

-Кейт, що з тобою, що сталося?-підбіг водій вкрай переляканий і схвильований, ще хтось з університету побіг до ректора і покликав його.

-О боже, Кеті Деймон що з вами?-прийшов ректор з ще більш переляканим обличчям.

-Нога. Болить. Дуже сильно.-все, що я могла сказати бо біль був надто гострим.-Аааааййййй-я вже почала плакати на весь голос.

-Зараз потерпіть ми доведемо вас до медсестри, будь ласка, що б у вас все було добре.-почав як молитву говорити ректор, як починала кричати.

Коли ми йшли всі учні розступалися і давали нам дорогу. Дехто фотографував, дехто перешіптувався, але мені зараз все одно, скоріше б уже закінчилися ці страждання.

Андрій доніс мене до кабінету медсестри й легенько поклав на канапку біля вікна.

-Що з вами сталося?-спитала вона.

-Я йшла, а потім мене пронизав різкий біль у правій нозі.

-Можна оглянути вашу ногу?

-Так, звісно. Андрію, пане Джордж ви б не могли почекати мене за дверима?

-Так, ми почекаємо.

Вони вийшли та пані Лаура так звали медсестру попросила зняти джинси, вона оглянула ногу спочатку обробила спиртом і вколола, а потім різко вивернула ногу. В мене в очах потемніло від цього руху.

-Ну от і все. Ти вивихнула ногу як йшла, а я повернула її на місце, тепер ходи тільки обережніше.-сказала вона і почала записувати журнал.

-Дякую, вам. До побачення пані Лаура.

-До побачення Кеті.

Відкрила двері й побачила двох чоловіків, які сиділи підперши голову руками.

-Все добре це був вивих ноги та все.

-Ну і добре.-в один голос сказав ректор і водій.

Після цього інциденту пішла на пари. Зайшла в кабінет і сіла до подружки. Після пари ми вирішили сходити до їдальні. Озирнулася навколо і побачила усміхненого Макса, він мені помахав і продовжив свою бесіду з друзями. Беті взяла нам панкейки та апельсиновий сік. Ми йшли до столику і тут якийсь хлопець десь приблизно другого курсу йшов повз нас і навмисно вилив на мене свою каву. Якраз на джинси!!!! Подивилася в ту сторону в яку він пішов і вгадайте куди він сів? Авжеж, до Макса, мабуть запам’ятав моє Лате, хай тепер тікає! Підходжу до їхнього столику, а він сидить і сміється з мого виду.

-Максе, ти зовсім збожеволів?- на диво спокійно спитала.

-Ні.

-Що ти твориш тоді?

-Це просто тобі помста за мою футболку «яка давним-давно вийшла з модних тенденцій».

-Так у тебе футболка, а в мене джинси та в мене ще чотири пари, що мені робити??!!-я вже не стримувалася.

-Ну нічого посидиш трохи-з глузливою посмішкою сказав цей індик самозакоханий.

-Ми це ще побачимо.

Підійшла до Бетті з щасливою усмішкою.

-Я тебе вже боюся, що надумала?

-В тебе ножиці є?

-Повинні десь бути, а вони тобі навіщо?

-Ну я ж не буду так ходити-показала на забрудненні кавою джинси-трохи підріжемо і зробимо шорти.

-Ну ти й даєш.

-Ходімо.