Глава 10.

Макс.

Сьогоднішній день у мене почався з надривання телефону дзвінками. З самого ранку мені не давали спати хлопці. У нас скоро вечірка-посвята тому вони, як дівчата ходять на голках. Взяв телефон після чергового дзвінка і підняв слухавку:

-Пожежна служба, слухає.

-Яка пожежна служба??!! Макс в нас проблеми, а ти спиш!!!-почав кричати Ден.

-Стоп. Все по черзі, які проблеми? Що вже сталося?-підірвався з ліжка, що аж голова закрутилася.

-А такі: по-перше, в нас не має запрошень, по-друге, хтось випив весь алкоголь що стояв у барі й останнє я не можу додзвонитися до Тьоми. Ви часом не разом, а?

-Заспокойся для початку, піди випий валер’янки або до дівчини своєї. Я впевнений вона допоможе.

-Да йди ти зі своїми порадами. Коротко кажучи через 20 хвилин чекаю в університеті. А іще Тьому по дорозі візьми.

-Ок, скоро буду. Але до дівчини сходи.-сказав наостанок і поклав слухавку.

Заправивши ліжко пішов до душу. Потім повернувся в кімнату, бо забув гель для нього. Зайшовши у ванну увімкнув на колонці музику і занурився у гарячу водичку. Все-таки вода дійсно заспокоює. Вийшовши я вдягнув чорну футболку і джинси. На руку шкіряний браслет, щоб доповнював образ. Глянув на годинник, але краще б туди не дивився я вже запізнювався. Не снідавши вийшов на подвір’я і вдягнув шкірянку, потім швидким кроком пішов до свого залізного коня. З гуркотом мотору виїхав з території будинку. Знаєте, яке відчуття наповнює мене коли я їду мотоциклом? Ейфорія свободи! Коли ти завжди під контролем батька, тобі цього не вистачає. Він не питав у мене нічого, так само як мама. Їм байдуже на проблеми сина, але батько завжди знав де я і с ким. Та це було до повноліття, тепер я йому став потрібний бо він не може, щоб хтось осоромив його. Бізнес це сімейна справа, яка передавалася від батька до сина, інколи доньці, але вкрай рідко. Тож я йому треба і дуже. З такими думками я доїхав до квартири Тьоми. Він жив у центрі міста, що не далеко від університету, але часто запізнювався. Можна сказати це його звичка. Зайшовши до під’їзду і піднявся на ліфті на сьомий поверх. Подзвонив у дзвінок квартири 29, але як ви думаєте мені хтось відчинив? Ні, звичайно. Тоді я став стукати у двері, але і це виявилося марним. Потім мені в голову прийшла ідея фікс. Пішов до сусідніх дверей і подзвонив, через пару хвилин до мене вийшла невисока на зріст дівчинка в халатику і рушнику на голові.

-Вибачте, що турбую, але мені потрібна ваша допомога.-сказав з благальними нотками в голосі.

-Так, звісно чим можу допомогти?-запитала сусідка.

-Мій друг зачинився у квартирі, але ключі загубив. Нам потрібно на пари, ми вже запізнюємося. У вас випадково не знайдеться шпильки?-сказавши це показав на двері квартири Тьоми.

-Зараз, зачекайте хвилинку.

Сусідка зникла в коридорі своє квартири, але вже через 2 хвилини мені винесли шпильку.

-Дуже вам дякую.

-Немає за що. Рада комусь допомогти.-вона усміхнулася і зачинилася у квартирі.

Вставивши шпильку у замок я два рази крутонув за часовою стрілкою й Овва двері піддалися. Першою думкою коли я зайшов у квартиру друга було «Це точно його квартира?». Обернувся і поглянув на номер на дверях, та ні це його. А знаєте чому в мене такі думки були? Тому що, коли я зайшов до коридору він був чистим-пречистим, а це на нього не схоже.

-Тьомо, ти вдома?-запитав я роззуваючись не хотілося отримати прочуханки від господаря квартири.

-О, це ти Максе, як добре що ти прийшов!-сказавши це він пішов до своєї спальні.

-Мене Ден попросив заїхати по тебе, бо в нас виникли невеличкі проблеми.

-Так я вже знаю, він мені телефонував ще з самого рання.

-Тоді чому це я тут?-мені стало цікаво навіщо Дену брехати, що Тьома не відповідає на дзвінки.

-Тому що, мені потрібна твоя допомога з прибиранням, сьогодні ввечері приїжджають мої батьки, щоб подивитися чи я ще тут не помер у своєму барлозі.-розповідаючи все це друг застеляв ліжко, а я і собі вирішив винести його залишки від колекції коньяку.

-Ну ви й придурки.-не стримався.

-Чого це?

-Бо розвели мене, як останнього ідіота. Давай швидше приберемось, треба ще проблеми вирішувати. До речі, запрошення були на тобі, то чому вони ще не в першокурсниках?

-Та ось вони.-махнув рукою в напрямку невеличкої тумбочки.

Я підійшов до неї та відкрив верхню полицю і по правді в ній лежало двадцять запрошень на Вечірку-посвяту. Що ж не погано, але мені тільки що спала на думку ідея і думаю що за день робітники все стигнуть, бо вона вже післязавтра.

-Знаєш мені тут прийшла ідея і я думаю тобі буде потрібно дописати дещо в запрошеннях.

-Ти знаєш як я тебе люблю?-запитав Тьома, косо поглядаючи в мою сторону.

-Здогадуюся. І так щодо запрошень, хочу щоб ти в них вказав, що без масок не впускаємо. Думаю буде цікаво.

-Добре це не важко дописати, але знаєш не погана ідея з масками мені подобається, головне Дену сказати про це він-займається декором.

-Так ти правий, потім згадаєш скажеш мені. І я хочу, щоб всі запрошення були підкинуті всім першокурсником, тільки так щоб ніхто вас не бачив. Зможеш стати непомітним?

-Сумніваєшся в мені? У великому Королю Невидимок?! Зараз накажу стратити за неповагу до короля.-взяв став на ліжко з високо піднятим підборіддям, мені сміятися захотілося.

-Ой, вибачте Ваша Величносте, тільки прошу не страчуйте мене я ще жити хочу.-для повного ефекту ще став на коліна.

В цей момент ми обоє не витримали й засміялися на всю квартиру, потім почали кидатися подушками та на кінець «король» вирішив мене покарати, що приніс стакан води. Я ж то думав він подумав про мене і вирішив, що треба другу води принести. Ні я нічого не заперечую, мені її принесли та вилили на футболку з джинсами.

-Твою мати, ти геть здурів чи вирішив запозичити це у білявки?-не стримався я.

-Це покарання за подушку, яка полетіла в мене та і я подумав, що тобі трохи спекотно вирішив охолодити тебе.-задоволений своєю роботою Тьома реготав з мене, я вже думав йому псих-лікарню викликати.

-Ну дякую друже.

Після того як ми все прибрали, що кімната блищала і сліпила очі ми поїхали до університету. І якраз вчасно закінчилася перша пара, а в нас по розкладу було всього чотири тому це не аби як радувало. Зголоднівши після марафону «Мий, прибирай і винось» я поплентався до їдальні. Підійшовши до вітрини взяв собі «Ребра Барбікена», «Суп Клем чаудер» і «Експресо». Сівши за стіл до мене приєдналися хлопці з нашого факультету.

-Привіт, Макс.-звернувся до мене сіроокий шатен на ім’я Томас.

-І тобі не хворіти.-кинув йому, бо був зосереджений на своїй смакоті.

-Я чув в цю суботу вечірка-посвята?

-Так, а що?

-Може потрібна допомога я б міг привезти алкоголь, тому що в мене з Чехії прислали 15 коробок тепер не знаю що робити, щоб тато не дізнався.

-Томас ти як раз вчасно в нас хтось поцупив весь алкоголь. Їй богу ідіот.-от навіщо мати хороші стосунки з одногрупниками.

-Ок тоді завтра в тебе буде десь сім коробок з алкоголем. Потім кинеш адрес куди завезти, ок?

-Ок.

Я почав шукати Дена бо він написав, що зараз прийде, але натрапив на білявку. Схоже вона когось виглядала, бо пробігала очима по кожному столику і коли вона натрапила на мене більше нікого не шукала. От же Кейт ти турбуєшся чи я в університеті? Я трохи підійнявся і помахав їй на що вона закотила очі. Мене це засмутило тому я вирішив втілити свій маленький план у життя.

-Гей ти!-звернувся я до другокурсника, який проходив повз.

-Так, слухаю, що вам вже потрібно?-значить не дурний це добре.

-Ти знаєш хто я?-запитав з пильним погляданням в очі.

-Знаю Максе Вілсон.

-В мене є маленька справа. Бачиш он ту дівчину, що стоїть біля вітрини?-показав на білявку.

-Ти про Кеті Деймон?

-Так, твоя задача невинно перелити на неї каву.

-Що мені за це буде?

-Тобі вистачить за цю справу 50 доларів?-запитав я витягаючи партмоне.

-По рукам.

Я спостерігав як він купує каву і йде в сторону білявки, але тут він проколовся вилив на неї каву, а я просив невинно. Він їй щось відкланявся і поплентався в мій бік. Білявка проводжала його поглядом доки він не сів за мій стіл. І тут в її очах прочиталося здивування? Ну так сюрприз вдався. Доки Кеті йшла сюди Томас забрав гроші й зник, а мені залишив розлючену дівчинку. Я бачив як вона підходить і мене смішив її ні не вигляд, а саме приймати необдумані рішення коли вона себе не контролює.

-Максе, ти зовсім збожеволів?- на диво спокійно спитала, що мені цікаво стало навіщо вона це зробила. Мені хотілося ще вистави, а так? Ну нехай.

-Ні.-відповів дивлячись у її очі кольору весняної трави або красивого і ніжного гладіолуса. Ця квітка напевно описує її.

-Що ти твориш тоді?

-Це просто тобі помста за мою футболку «яка давним-давно вийшла з модних тенденцій».

-Так у тебе футболка, а в мене джинси й в мене ще чотири пари, що мені робити??!!-я бачив, що вона ледь стримується і мене це смішило.

-Ну нічого посидиш трохи.

Більш нічого мені не сказавши на прощання вона поспішила до своєї подруги, а я продовжив трапезу з неабияким настроєм.