Глава 3

6 січня 2018 рік. 11.47


Зі сну вириває дзвінок у двері, відкриваю очі й відразу помічаю кругом безлад та купу сміття, а кімната наповнена перегаром. Чорт. Невже це знову він? Що на цей раз? Притягнув юриста, напевно... Хоче відібрати мою квартиру. Покидьок. Як навіть сміє думати про таке.


- Ну і що, що у тебе дитина? – хмикаю, підіймаючись з ліжка. – Козел, - якщо це знову він, розумію, що не витримаю його присутності. Вони вчора мене дістали. Притягнув із собою свою дівчину. Ненавиджу. Хотів цим зачепити мене ще сильніше, у нього це вийшло ідеально. 

Просив привести себе до ладу, бо перетворилася у чорт знає що. Мерзотник, це ж він зі мною і зробив це. Думає, що зламав мене, що перетворюсь у алкоголічку, що втрачу усе вибудуване роками. Не дочекається.

Сьогодні не роблю вчорашніх помилок й перед тим як відчинити, дивлюсь у дзеркало та причісуюсь. Виглядаю, більш-менш нормально, тільки дверний дзвінок, який розривається й не думає стихати – дратує. Боже. Точно він, не може хтось інший прийти так зранечку й ломитись у квартиру. Дістав. Невже так можливо взагалі, кохати усією душею, а потім зненавидіти людину, новий рік і усе в цілому. Дратує. Все дратує до нестерпності.


- Чого тобі? – відчиняю й закочую відразу очі, складаючи руки на грудях та перекриваю вхід тілом, а тоді переводжу погляд на свого гостя. Точніше – гостю. Та, хто так необхідна мені зараз. Ангеліна. Подруга з самісінького дитинства, але доля нас розіслала по різних континентах землі. Тому, кліпаю декілька разів очима та протираю долонями. Невже дійсно приїхала, невже, дійсно стоїть переді мною. Чи я вже геть сходжу з розуму від нервів? Сподіваюся, що ні.

- Не думала, що так зустрічають подругу після декілька років розлуки, - кривиться вона, опускаючи пляшку шампанського донизу. Розчаровано дивиться на мене й обводить поглядом знизу догори.

– Маєш кепський вигляд.

- Гелю, пробач, - шепочу й кидаюсь у обійми. Брюнетка довго не думаючи, притискає до себе.

- Ланко, що з тобою відбувається? Що взагалі тут відбувається? – здивовано обводить поглядом квартиру. Опускаю очі донизу та заходжу за Гелею на кухню, аби набрати склянку води.

- Складна ситуація у особистому житті, - чухаю потилицю та випиваю воду. – можливо кави?

- Думаю, не обійдемося без цього, - махає пляшкою перед обличчям та зітхає. – хоча, ти ж не вживаєш.

- Здається, почала вживати, - хмикаю. – навіть сподобалось. – подруга розширює очі й всідається у крісло поруч з вікном, - ти надовго до України?

- Назавжди, - знизує плечима. – Батьки скучили та спланували моє особисте життя за мене, тому – ось, прийшла відмітити святвечір та, власне, майбутнє весілля.

- Схоже, ти не зовсім у захваті від майбутнього чоловіка.

- Це ще, м'яко кажучи, я його ненавиджу, - зітхає. – Але, бачу, що в тебе на особистому не краще ніж у мене.

- Ага, у тебе хоч з кимось весілля, а я... після семи щасливих років залишилася сама. Уявляєш, і таке буває?

- Ви з Артемом розійшлися? А як же шалене кохання? Минуло?

- Не питай... – він кинув мене, прямісінько перед новим роком, у новорічну ніч.

- Бісів самець, - сичить подруга. – Не хвилюйся, він повернеться. Від таких як ти не тікають, Ланко. Усе налагодиться. – слухаю та хмикаю водночас. Як би ж усе так просто.

- Не повернеться, Гелю, - відкорковую принесену пляшку. Гадаю, що сьогодні маю право випити востаннє перед початком нового щасливого життя. – Він не просто пішов, він зраджував, уяви собі, МІЙ Артем зраджував. Цілісінький рік прямо у мене перед носом. Уяви, спав з двома жінками водночас. Це так бридко.

- Байдуже, він точно повернеться, - впевнено заявляє та дістає келихи з тумби. – набридне йому та дівка й повернеться.

- Не повернеться, - посміхаюсь. – у нього буде дитина, - Ангеліна шоковано відкриваю очі та рота, вимальовуючи три здорових кола на обличчі. Так, Гелю, я теж була шокована такою новиною.

- От же мерзотник, він знав про твою особливу ситуацію й так вчинив із тобою?

- Це ще не все, - роблю ковток шампанського. – Вишнею на торті стала його поява з новою дівчиною у моїй квартирі, а ще те, що вони захотіли, аби я переписала на них цю квартиру у честь новоспеченої родини. Гадає, що має на неї право. Як би не такі обставини, можливо, навіть я б віддала її, але не тоді, коли він так вчинив. Не з усіма його вчинками, він розбив мене.

- Правильно, подружко, він не заслуговує на ось це все. Зрадник, клятий альфонс, нехай сам підіймає на ноги свою нову сім’ю.

- Неважливо, а у тебе що? Що це за минулий вік із примусовим одруженням? Невже, таке ще досі десь існує?

- Ага, і не починай, - закочує очі та робить ковток шампанського. – у батька проблеми у компанії, коротко кажучи, майже банкрут. От він і вирішив вбити двох зайців одним пострілом, й дочку висватати, яка ще досі у дівках й у фірмі навести лад користуючись злиттям компаній.

- І ти на це погодилася? Тим паче з тим кого ненавидиш.

- Ну... Так, погодилася, хочу показати своєму горе-чоловіку де раки зимують, у свій час він накапостив мені, тепер поверну з подвійною віддачею. Отримаю ще й від цього свою вигоду, батько поверне свою компанію у нормальний стан, з’являться гроші й ми розбіжимось як у морі кораблі. Це навіть весело.

- Зрозуміло, - посміхаюсь. – Відчайдушна ти, я б на таке не згодилася ні за які гроші.

- Знаю, Лано, у нас із тобою різні погляди на життя, - дівчина бере мене за руку та відставляє свій келих. – Не хвилюйся ти так, життя – це лише момент й кожен цей момент обирає сам. Живи теперішнім, а не минулим. Пішов – туди йому й дорога, він не вартий тебе.

- Як би все було так просто.

- Буде, - обіймає за плечі. – А тепер про хороше, можна лишитися у тебе на декілька днів?