Закохатися на Різдво

Глава 7

Схрещую потай пальці, аби він відмовився від поцілунку зі мною. Аби наші серця не «з'єдналися». Боже, це найжахливіше, що я коли-небудь відчувала. От же Геля! Це через неї усе ось це. Хоча, я теж нічим не краща. Обрати байкера. БАЙКЕРА! Лано, ти зійшла з розуму. Ти ж так запам’ятовувала ті астрономові пальці, так хотіла обрати їх. Навіть не сумнівалася, коли відчула дотик рук, а як виявилось... Ох, хоч би він обрав не мене.


- Світлано, гарний вибір, - звертається брюнетка до когось, а тоді розумію, що до мене. Нервово видаю смішок. Ага, дуже гарний. Дідько. – Назаре, вас влаштовує такий вибір? Чи ви обрали іншого партнера?

- Навіть... – робить паузу та дарує дівчині свою «заворожливу» посмішку. – дуже влаштовує.

- От і чудово! – кричить брюнетка. – Вітаю першу пару! Оплески. - Така собі з нас пара. Пиляю Гелю косим поглядом, а вона мене. Ну звісно, їй же сподобався мій горе-партнер. Хоча, на мою думку дівчині пощастило більше, вона отримала астронома. Цікаво, тут можна якось помінятися.

Цей Назар хапає мене за руку, поки я у своїх роздумах та тягне мене у правий бік, куди відправляють усіх «з'єднаних» пар.

- Відпусти негайно! – наказую та хочу відтягнути руку з його лап. Що за нахабство таке?

- Ні, кицю, - хижо посміхається. – Ми з тобою обрали одне одного. Це доля не знаходиш?

- Це випадковість! – сичу на чоловіка. – Про яку долю може йти мова, я обирала не тебе й шукала серед тих рук не тебе. Хто взагалі придумав це все божевілля? Як за дотиками можна знайти того самого цікавого співрозмовника?

- Кицю, не забувай, що сама згодилася брати участь у цьому самому божевіллі.

- Не за власною волею я тут! І тим паче з тобою. Боже... Ненавиджу це все, навіщо взагалі поперлася сюди? – бурчу собі під ніс.

- Хіба тобі не весело?

- Ні каплі, - розвертаюсь обличчям до чоловіка. – Я розгнівана та роздратована.

- Ти занадто напружена, живи моментом, кицю, - дістав.

- Не називай мене кицею! – шиплю на нього. Де усі манери, що за поведінка? Дорослий чоловік, а говорить, наче кінчений підліток. Швидше б закінчився цей вечір і ця ніч, поїду додому, прийму душ та забуду нахрін усе, що відбулось. Тепер кожного нового року зі мною буде траплятися якась халепа?

- Готова до поцілунку, Свєтка? - "а-а-а", кричить моя підсвідомість. Дістав! Дістав! Дістав! Як так можна зненавидіти зовсім незнайому людину? Очевидно, що все можливо. Ігнорую нахабу та помічаю, що жодна з пар не з'єдналася крім нашої. Супер. Це ж треба так, Лано! Прийшла розвіятися, відпочити. Хмикаю, а в підсумку ти маєш цілувати хлопця, який тебе дратує. Повеселилася? Відпустила минуле на одну ніч? Почала все з чистого аркуша?

Зітхаю та дивлюсь на Гелю. Показую поглядом дівчині, що їй влетить по перше число після усього цього цирку. Так, попала я звичайно. Хто б міг уявити, що ось так, після зради Артема, буду страждати цілісінький рік, не впускати нікого у своє серце, не відкриватися нікому, а тоді... Тоді дарувати поцілунки мудаку, якого ненавиджу з перших секунд зустрічі. Халепа.


- Ну що ж, запрошую усіх, привітати оплесками єдину на сьогодні пару, партнери якої знайшли одне одного. Всіх інших прошу не засмучуватися, на вас чекає концерт та фуршет, а наступного року чекаємо усіх на «Новорічній ночі побачень», - щебече брюнетка. – тепер до найсолодшого, Світлано, - дівчина дивиться на мене, а тоді переводить погляд на чоловіка, - Назаре, запрошую вас на сцену. – Господи. Ми що будемо цілуватися прямо тут, посеред сцени й на нас буде дивитися купа людей? Хочеться провалитися крізь землю, аби не відчувати сорому.

Назар хапає мою долоню та тягне на сцену. Невже він справді хоче цього всього? Можна ж відмовитися чи як? Я розумію, що у цей захід вкладено великі кошти й від цього очікують чогось цікавого. Та і, чорт забирай, по факту кожен із нас прийшов сюди за власним бажанням. Йду за чоловіком, розгублено оглядаючись по сторонах. Нікого не видно через ліхтарі, що засліплюють очі. Оце так новий рік, Лано.


Чоловік підіймається першим та коли я ступаю на останню сходинку, тягне мене на себе й різко впивається у губи. Боже. Ніколи не розуміла вислів «зірочки у голові» та здається, це саме вони. Неочікувано якось вийшло. Але здається... мені це сподобалось. Назар пахне чимось невизначеним для мене, але точно приємним. Тим, що запам'ятаю на усе життя. Гублюсь у його поцілунку й вже сама цілую чоловіка. Він відступає, коли обом не вистачає повітря, а тоді стягує з мене маску.


- Ти красуня, Лано, - вперше говорить моє ім’я нормально, без свого тупого гумору.


Відбирає дар мови. Не хочеться говорити взагалі. Хочеться як попелюшка у тій казці, втекти залишивши якийсь слід. І все ж хочу побачити того, кого поцілувала. Нахабу, якого обрала сама ж. Тягнусь до його голови, аби стягнути маску, але він зупиняє мої руки й відсовує. Чому ж? Хіба не такі правила гри? Хіба я маю бачити тільки його густе каштанове волосся та очі, немов чорне намисто, що блищить на світлі.


- Чому не дозволяєш? – шепочу.


- Нехай залишиться таємницею, - посміхається та зникає зі сцени, лишаючи мене одну. Як попелюшка втік сам Назар...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше