Закохатися на Різдво

Глава 28

Скупивши усі необхідні ліки, відношу їх у кабінет лікарки, там дізнаюсь, що Назара уже відвезли до операційного залу й готують до операції. Сьогодні важливий день для нас усіх й тільки після операції ми дізнаємось чи є шанс у Назара встати на ноги знову. Потай пригадую усі молитви, яких в дитинстві навчала мама й вимолюю, аби все склалось добре, аби він зміг. Сподіваюсь, що одного дня ми підемо гуляти сквером й чоловік буде на ногах, а не у візку.

Хвилювання накриває з новою силою кожної хвилини. Блін… ніколи у житті так не хвилювалася як зараз. Ніби моє життя висить на волосині над прірвою. Серце стискається невидимим кулаком, а легені завмирають.

- Не хвилюйтеся так, Лано Ігорівно, — звертається лікарка та я майже не чую її слів. Не можу почути, бо тривога за Назара опановує розум.

- Усе має пройти добре… - скоріш не запитую, а стверджую. Якщо щось піде не так, я не знаю, що робитиму. Навіть не хочу уявляти цього. А ще бентежить те, що не поговорила з Назаром напередодні, що не підтримала його і вже не можу, бо його відвезли в операційну. Чорт. Лишається тільки один вихід – чекати й надіятись на краще.

Лікарка залишає мене у коридорі перед операційною залою. Потирає моє плече й поглядом бажає, аби трималась й не втрачала надій, а тоді заходить усередину. Двадцять хвилин поспіль, заглядаю на часи, напевно, кожних секунд тридцять. Час летить дуже повільно, а тривога випинає нутрощі назовні. Відчуваю, як починає колотити усе всередині від страху. Від невідомості. Невідомість пожирає. Кожна хвилина видається важкою, а я не маю жодної звістки. Ніхто не виходить з залу ні через пів години, ні за годину і, ні за шість годин. Боже… це якась кара. Напевно, найгірше бути неусвідомленим, коли ти нічого не знаєш й не маєш змоги дізнатися. Це важко… нестерпно важко.

За шість годин випиваю п’ять чашок кави, але й вони не допомагають. На сьомій годині все починає дратувати, бо не можу дочекатися лікарку, аби сказала, що там і чи все добре. Хоча б щось… хоча б одне слово.

Через час нарешті відкрилися двері, що змусило підплигнути зі стільця й бігти хоч до когось. Лікарка важко зітхає й дивиться мені у вічі. Боже… цей погляд. Розумію, що щось не так. Напевно все дуже погано й Назар ніколи не матиме змогу ходити. Сльози виступають на очах й затуманюють погляд. Ні, ні, ні. Цього точно не може бути. Не так мало скластися. Усе має бути добре… хоча б колись має бути добре!

- Все погано? – з тремтінням у голосі запитую те, що цікавить найбільше й поки ті декілька секунд чекаю на відповідь, ледь не втрачаю свідомість. Так страшно, як не було ще ніколи.

- Операція була складною, — констатує жінка. – дуже складною… але, Лано Ігорівно, не хвилюйтеся. Назар матиме змогу ходити, але зрозумійте, однією операцією не обійтись, — знизує плечима й втомлено говорить: - потрібно знайти реабілітолога та хорошого масажиста, а ще ліки для реабілітації, які коштують не мало.

- Це не проблема, — стверджую й полегшено видихаю. Отже, є шанс на те, що чоловік піде. Така думка навіть викликає легку посмішку й не стримую своїх емоцій, бо в наступну секунду обіймаю лікарку.

- Дякую Вам, — сльози котяться обличчям від невеличкого щастя. Бо саме ця жінка подарувала надію мені й Назарові. – Щиро дякую.

- Це моя робота, Лано, — легко та втомлено посміхається. – тепер все залежить тільки від Вас і від того, чи захоче Назар витрачати свої сили на реабілітацію.

- Захоче! – вигукую. – нехай тільки спробує не захотіти.

На адміністрації виписують усі необхідні ліки, а ще видають контакти масажистів та реабілітологів. Приймаю усе, що впихають до рук та вмикаю телефон, аби знайти аптеку, де можна купити ці ліки, бо навряд чи вони продаються у будь-якій. І так, я мала рацію. Єдина аптека з усіма необхідними препаратами знаходиться у іншому кінці Києва, тому часу не гаю й відразу їду туди, все одно, чоловік ще відходитиме від наркозу, а я за цей час куплю усе необхідне.
Дорога видається нестерпно довгою, бо сьогодні будній день, а місто охопила година пік. Затори дратують жахливо, особливо тоді, коли мені щось необхідно знайти швидко.

Врешті добираюсь та купую усе необхідне й зі спокійною душею повертаюся до лікарні. Залишається лише знайти масажиста та реабілітолога.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше