Закохатися на Різдво

Глава 34

Лана

Довго дивлюсь на Назара відкривши рота від шоку. Оце так зустріч, чесне слово. Розумію, що розлючений він не на мене, а на свого реабілітолога, але ж і той не заслуговує на таке відношення до себе, адже хоче допомогти.


- Лано? – здивовано каже, — пробач за це, — м’яко додає. – я думав, що це той Мартін припхався знову.

- Привіт, Назаре, — посміхаюсь й прямую до чоловіка, аби обійняти. Розумію, що нестерпно сумувала, бо зараз відчуваю якесь приховане тепло, що зігріває душу й серце. Як побачила його, стало так... легко й добре. Ніби, це все чого не вистачало.

Обіймаю його й на диво він відповідає взаємністю, хоча й на ментальному рівні відчуваю напругу між нами. Ображається та сердиться, що лишила його відразу після операції. Ох, Назаре, як би ж ти знав, як для мене важливо бути поруч, але так іноді складаються обставини, що не маєш іншого вибору.

- Привіт, — скрегоче зубами. – як твоя зустріч? – дивлюсь на Гелю, та жме плечима. Розповіла йому, точно знаю. Можливо, це навіть й на краще.

- Добре, — легко посміхаюсь та гладжу велику чоловічу долоню. – Отримала партнерство, тому... якось так.

- Вітаю, — кидає коротко й легко забирає свою долоню. І чому ти, Назаре поводишся ніби дитина?

- А ти? Чим тобі не догодив Мартін? – хмурюсь, бо очікую найгіршого. Ні, точно впевнена, що той Мартін знає свою справу, бо інакше б Олег не радив такого фахівця, а от від Назара можна очікувати будь-чого. Чоловік і так не вміє спілкуватися нормально з людьми, а тут ще й той, хто хоче допомогти.

- Пішов він на хрін... ваш клятий Мартін. Де ти його знайшла, Лано? І навіщо взагалі?

- Тому що, лікарня не надає таких послуг, — спокійно кажу. – Що не так з Мартіном? – Назар кривиться й фиркає щось собі під ніс.

- У нього свої власні терапії й шляхи до лікування, які Назарові не сильно прийшли до душі, — вже каже Геля. Хто б сумнівався, що йому щось не сподобається.

- Тобто?

- Тобто, він – лох! – фиркає Назар. Боже... ніби мале хлопчисько.

- Бо хтось занадто неприступний, весь такий мовчазний і нікому не підкірний, — Ангеліна парирує руками. – Поводишся, як справжнісінька дитина. Мартін летів з іншої країни, аби тобі допомогти, а ти тільки шукаєш причин, аби напакостити. Ти впертий баран! – фиркає подруга, а я розширюю очі. Боже, Гелю, з ним же не можна так говорити, бо це, чорт забирай – Назар.

- Ще одна... – спокійно каже чоловік.

- Так, годі вже! – врешті не витримую й зриваюсь на крик. – ти, — тикаю у Гелю пальцем. – Ввійди у його положення й припини цькування, а ти, — тикаю у Назара, — приймеш допомогу Мартіна й будеш робити усе, що запропонує! Все, що робить цей чоловік для твого ж блага, тому будь вдячним, Назаре, а не таким пихатим та егоїстичним. Кінець-кінцем, я пхалася сюди втомленою, аби не слухати ось ці нюні дорослого чоловіка.

- Добре, — зітхає. – Пробач мені.

- Я вмиваю руки, — підіймає обидві до гори Геля. – Як ти терпиш цього пихатого індика, подруго? Бувайте, — кидає на останок та залишає палату й тишу між нами.

Назар


Цей клятий Мартін поводить себе так, наче Бог. З перших секунд починає дратувати, ще подружка Лани припхалась й сидить поруч цілий день, ніби їй за це погодинну зарплатню виплачують.


- Він глухонімий у вас? – хмикає горе-лікар до дівчини, на що та весело сміється. Чорт забирай... Лано, де ти?

- Майже, — шипить мале стерво й складає руки на грудях. Де Ланка могла відкопати собі таку подругу? Цілісіньку протилежність, Лана добра, а це, помилка природи.

- Сміятиметесь одне над одним, — гаркаю.

- О, ніби нормальний, — каже Мартін й посміхається. От гнида. Чортові лікарі. – Вставай, Назаре, годі пролежувати боки, — продовжує знущатися. – годі жаліти себе, ніби ти весь такий немічний, всі не зможуть бігати біля тебе, як сторожові пси. Вчися бути самостійним, — гаркає, а у мені ніби струмом б’є. С*ка! Його слова так гостро ріжуть вуха та серце. Я все своє життя був самостійним. Усе своє кляте життя, бо воно було суворе, тільки зараз зустрів Лану і він сміє ось це казати. Чорт! Як би міг, то клянуся, прямо зараз набив би йому пику й відіслав туди, звідки припхався.

- Давай, підіймайся, — штурхає у плече й голосно сміється. Бл*ть.

- Пішов на хрін звідси! – гарчу й різко спираюсь долонями об ліжко й підтягуюсь, така дія змушує мудака відступити. Хмикаю, бо цей нещасний злякався інваліда. – і ти вали! – гаркаю на Ангеліну, що лупає очима. – не потрібна мені така допомога, зрозумів?! Де ти узяв свій диплом? Чи є він у тебе взагалі з таким підходом до лікування людей?!

- Не має, — каже. – Він мені не потрібен, — переможно посміхається. – Відпочивай, Назаре, а завтра перейдемо до лікування.

Лікар виходить, а ця дівка залишається й продовжує хіхікати. Стискаю зуби від злості, хочеться запустити у неї чимось важким, але за принципами, не підіймаю руку на жінку. Злісно палю її поглядом, а вона ще насмілюється сісти поруч з моїм ліжком.


- Ех, Назаре, ти такий ідіот, — весело шепоче й дістає журнал «Vogue» зі своєї сумки.

- Чого ти досі тут?! – сичу на неї. – Тобі, можливо, Лана платить за це? То ти йди, я не розповім, що пішла, бо дратуєш мене.

- Це взаємно, — фиркає. – взагалі не розумію для чого ти здався Ланці.

- А ти?! – шиплю й дивлюсь на подругу Лани. – глянь на себе, ти повна її протилежність. Як взагалі така дівчина, як Лана, змогла дружити з тобою. Ти, наче демон.

- Дякую за комплімент, — хмикає й криво посміхається. – Ми доповнюємо одна одну й розуміємо, тому... Загалом, друзів не обирають.

- Де вона?

- У неї важлива зустріч, — коротко відповідає, продовжуючи дивитися картинки у журналі.

- Важливіша за мене? – повертає голову на мене, відірвавшись від свого журналу й дивиться як на шматок лайна.

- Так, думаю, угода на міжнародне партнерство в рази важливіша за шматок ідіота, який не цінує усе, що для нього роблять, — спершу злюсь, а тоді розумію, що напевно для Лани й дійсно ця угода дуже важлива, а ця норовлива не збирається спинятись на поворотах й заходить у них з повною упевненістю. – Не весь же світ буде крутитися навколо тебе, врешті, ти не заслуговуєш на це.

- Тоді, чому ти ще досі тут?

- Я допомагаю Лані – не тобі.

- Саме тому ти притягнула того Мартіна, — фиркаю.

- Так, саме тому, — спокійно каже. – бо він найкращий, ти це зрозумієш згодом й ще подякуєш.

- Нізащо, — впевнено кажу. – Повернеться Лана, попрошу її, аби вигнала цього нахабного типа.

- Слухай, — складає журнал й кидає мені на ноги. – чи не забагато ти хочеш взяти на себе? – кривиться й звужує очі. – Лана через тебе із шкіри лізе, а ти крутиш своїм поганим носом й корчиш із себе незрозуміло кого. Пригадую, ти взагалі – ніхто, й дякуй Богу, що вона зустрілася на твоєму шляху й допомагає тоді.

- Я про це не просив.

- Твої проблеми, — гиркає й підіймається, а тоді залишає палату.

От же змія, й звідки взагалі такі жінки беруться? Швидше б повернулася Лана з тієї своєї зустрічі й замінила усіх їх. Вона не така, як інші. Вона розуміюча... Заплющую очі й приводжу до норми пульс, бо скаче він, ніби кінь на перегонах. Сьогодні був важкий день й купа витрачених нервів. Купа злих та неприємних людей. Нарешті, засинаю, забувши про усе.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше