Закохатися на Різдво

Глава 37

Погоджуюся із чоловіком коротким кивком та падаю назад на лавку, що в альтанці. Назар з Мартіном їдуть знімати шашлик, а я потай видихаю. Невже зрозумів, що неправий і так не можна поводитися з усіма...

Повертаються швидко, Назар заїжджає під накриття та встає поруч зі мною, а Мартін виставляє м’ясо на столі до усього того, що встигла зробити я.


Починаємо їсти, й відчуваю прямо таки усіма нутрощами цю напругу між нами. Вона нереальна, бо всі мовчимо. Така тиша, що лише чути хрумкіт наших ротів.


- Добре, що лишились, — перериває тишу Назар, а я здивовано переводжу на нього погляд. Оце так, це справді він говорить? Той, що ще десять хвилин тому нахабнів, ніби божевільний на усю голову.
Мартін хмикає від його заяви, а я втрачаю дар мови й не можу відвести здивований погляд від чоловіка, наче ціпенію.

- Що? – зводить плечима й дивиться спершу на мене, а тоді на Мартіна. – А де б ще я так смачно поїв? В лікарні так не годують, а шашлик... – замовкає, ніби йому важко сказати те, що хоче сказати наступним. – шашлик дійсно смачний, — зізнається й прокашлюється двічі. Реабілітолог посміхається щасливо та жує м’ясо, а я ледь рота не відкриваю, бо такого точно не очікувала.

Далі сидимо у тиші години пів. Помічаю, як навколо вже темно. Власне ми й поїхали у пізню годину, але стемніло доволі швидко та й втома бере своє.


- Можливо будемо повертатися? – обережно запитую, аби не порушити усе це.

- Втомилася? – запитує Назар, а я лише легко киваю. – Тоді варто їхати, ти ще з дороги.

Мартін розуміюче підіймається та починає збирати усе зі столу. Допомагаю йому й удвох робимо це значно швидше, а вже за декілька хвилин сидимо в автомобілі та стараємося відігрітися, бо з цими суперечками забули, що на дворі зима, як би смішно це не звучало.

- Вибачте, Лано Ігорівно, — перепрошує Мартін, коли рушаємо. Переводжу погляд на дзеркало заднього вигляду й стикаюся з чоловіком поглядами. – Я казав, що не варто вам їхати з нами. Вам би відпочити.

- Все в нормі, — коротко кидаю. Не скажу ж йому, що він настільки дивний, що не змогла Назара відпустити разом з Мартіном. Самій смішно від власних думок, бо Мартін лікар. Лікар, який приїхав з іншої країни, аби лікувати Назара, а я такого навигадувала. Схоже, втома після Чехії взяла гору й змусила мене трохи поїхати головою. Хмикаю під ніс й помічаю, що реабілітолог досі дивиться на мене.

- Про що замислилися? – спокійно запитує на фоні красивої класичної музики. Значить лікарі у нас слухають класику, підмічаю це й легко посміхаюсь. Бачу, як жовна Назара бігає вилицями. Чому він постійно сердиться? Чому ревнує? Я не його дівчина, та й, чорт забирай, я навіть не фліртую з Мартіном, це лише розмова.

- Так, про своє, —  дарую легку посмішку й вирішую, що варто краще дізнатися хто він такий. Тому, не звертаючи уваги на свого нахабу продовжую діалог.

- Не хотіли б розповісти більше про себе? – розумію, що ляпнула зайвого, коли помічаю лукаву посмішку на обличчі реабілітолога. – ой, тобто я мала на увазі, про те, як стали реабілітологом та почали допомагати людям.

- Я не лікар, — відразу починає з цього й я звожу брови. Це трохи насторожує й обурює. Тоді чому Олег порадив мені його. – о, ви не лякайтеся, Лано, — звертається лише на ім'я. Мене це не лякає, але бачу, як Назарові ріже слух. – досвід я точно маю, у першу чергу на ноги підняв себе, а потім понеслось. – розумію, що й у нього були проблеми, якщо говорить про себе, але вважаю некоректно запитувати про це, тому лише киваю.

- Зрозуміло...

- Назар встане на ноги й станцює з вами перший танець, про це навіть не хвилюйтеся, — розширюю від подиву очі. Що він має на увазі? О, ні-ні-ні, цей Мартін не так усе зрозумів. Боже... Помічаю, як Назар почав хитро усміхатися. Цікаво, що його так забавляє, те, що він точно встане на ноги чи ось ця розмова про перший танець.

- Ви не так зрозуміли, — все ж кажу. Знаю, що це розлютить Назара ще більше, але нехай все буде ось так, а не з жахливими наслідками. – ми не наречені, тобто... тобто, ми не пара, а лише друзі.

- Ну так-так, — загадково посміхається реабілітолог. – тільки серцю не накажете, Лано.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше