Глава 49

Подруга знову лишається ночувати зі мною, аби, за її словами, я не наробила якихось дурниць і чесно, я радію цьому, бо навіть уявлення не маю як пережити та переварити цю ситуацію з Назаром. Не можу заспокоїтися, бо весь час голову штормують думки де зараз чоловік та чи взагалі із ним усе добре, адже після хвороби мало що може трапитися, нехай і встав цілком на ноги. Думки реально розривають нутрощі, бо я не можу ось так сидіти на місці та не вживати ніяких заходів. Геля сказала дати часу трохи, аби зрозумів, що він неправильно думає, щодо моєї вигоди, але Назар такий, що варто задуматись чи зрозуміє, до того ж після усього, що пережив у минулому.

Всю ніч не сплю, бо фізично не можу заснути. Відчуття таке, ніби повернулася до минулого, того, де Артем пішов від мене. Так само боляче, але у багато разів важче. Вкотре розумію, що Назар моє життя, я ніби втратила його. Ніби чогось не вистачає у мені, як неповноцінна без нього.

Можливо, це ненормально, але так склались обставини. Ми закохалися, так смішно та сумно водночас. Горе нас з’єднало, але воно ж саме і розвело по різні боки прірви.

Чи шкодую я про те, що не розповіла раніше? Чесно, навіть не знаю, бо з одного боку ми б не зблизилися, не стали тим ким стали, а з іншого... чорт забирай, а з іншого те ж саме, бо ми б і справді не знали один одного, а чи хотіла я цього? Точно ні.
Коли світає, не витримую та йду до кімнати, у якій ночувала Геля, не стукаючи проникаю усередину й падаю поруч із дівчиною на ліжко. Подруга обурено фиркає та ледь розплющує очі.

- Ну ти чого? – шипить. – за вікном ще темно.

- Пробач, просто не можу спати, — знизую плечима й залажу під ковдру. – я все думаю, можливо мені все ж знайти його зараз? Пояснити усе, обґрунтувати, а він нехай вже вирішує.

- Лано, ми ж домовилися, — протягує та позіхає.

- Не домовилися, Гель, ти просто не розумієш. Він зламаний, і швидше за все обґрунтовувати нічого не буде, а просто викине мене з голови й піде далі своїм життям.

- А ти? Тобі так потрібне його прощення?

- Дуже, — шепочу.

- Ти так закохалася?

- Закохалася, — підтверджую.

- Ти ж знаєш, що у цих питаннях не можу дати тобі пораду? Бо ніколи нікого не кохала, — якось задумано протягнула дівчина.

- Здається ти помиляєшся, — мружу очі, бо останнім часом помічаю, що дівчина стала більш сімейною. Ніяких постійних тусовок, гулянок та чоловіків.

- Тобто? – хмикає.

- Ти закохалася у свого чоловіка, — легко посміхаюсь, бо щиро радію за неї.

- Ні! – фиркає. – не вигадуй дурниць, як можна закохатися у цього мудака?

- Він не мудак, а хороший чоловік, — зітхаю та уважно дивлюся на Ангеліну. – чоловік, який дав тобі усе й робить задля тебе усе, ти знаєш, що він закоханий, та й не варто заперечувати свої почуття до нього.

- А я буду заперечувати, бо це не так, й бачення твої помилкові, — складає руки на грудях та підіймається, обпершись на бильце ліжка.

- Справді? Тоді куди поділася бунтарка? На заміну їй прийшла хороша Геля, яка стала домашньою й не змінює чоловіків кожного вечору.

- Ой, припини, — зводить роздратовано брови. – просто зараз настрою немає, — знизує плечима. – ліпше давай вирішимо, що робити тобі далі, бо кисла пика нікому не потрібна. Я хочу, аби ти стала щасливою, Лано. Нарешті стала й більше не потрапляла у всякі халепи, ти цього заслужила більше за будь-кого.

- Навіть не знаю, чи заслуговую на щастя після того, що накоїла з Назаром. Я егоїстка, Геля.

- Не егоїстка ти, — хмикає подруга. – хіба можна назвати егоїсткою закохану дівчину? Ти робила усе для нього, ти не кинула його самого після аварії, ти стала його ангелом. А в аварії з ним міг зіштовхнутися будь-хто інший, розумієш? Адже, докази того, що і Назар причетний до неї теж є, тому, не смій винуватити себе.

- Так, але... але я винна у своїй брехні. У тому, що приховала.

- Знаю, та повір, пройде час і рани загояться, а якщо він кохав тебе, то просто викинути з голови та піти далі не зможе, але йому треба декілька днів, аби утамувати усю злість та розчарування.

- Думаєш він кохав?

- Не знаю, — зводить плечі. – Ніхто не знає, можливо, це така собі подяка за твою допомогу, а можливо теж закохався по самі вуха.

- Назар не схожий на того, хто женеться за грішми та допомогою.

- Всі вони не схожі, це ж чоловіки, — закочує очі.

- Я знаю, що він інший, — знову заперечую, бо дійсно знаю. Він ніби посланий мені та особисто для мене, тільки з Назаром я відчула те маленьке почуття, яке ховалось так далеко у серці. Я стала щасливою та змогла відпустити минуле, хоча й на короткий термін. Змогла впустити його у своє життя та насолоджуватися короткими моментами. І нехай це все було коротким спалахом, та вона зуміла внести до мого життя корективи. Покращити його та забутись у почуттях. Я так закохалася, щиро та з усією душею, що зараз ладна задихнутися. Мені потрібна його присутність, його міцна рука на талії уранці та вії, що тремтять. Мені потрібне його тепло, бо тільки Назар має силу, аби скрасити ці стіни фарбами.

- Знаєш, — починає Геля. – а можливо він ревнує тебе, тому розповів, тому так марив цим.

- Не говори дурниць, — стає навіть смішно від її здогадки. Ревності там точно немає, бо й почуттів не було.

- Артем ніколи не кохав мене, Ангелін, а я сліпо вірила у це.

- Тебе можливо і не кохав, а от твої гроші, — фиркає. – важко відмовитися від ласого шматочка й віддати його комусь іншому. Можливо, він ще планував повернутися до тебе.

- Мені байдуже, взагалі не маю бажання говорити про нього, — кривлюсь. – навіщо ти почала про це?

- Не знаю, чомусь спалахнула така думка у голові.

Чесно кажучи, мені плювати. Мабуть, у якійсь мірі подруга права, бо як виявилося, Артем ласий до статку й без цього жити йому важко, та й його дружина така ж.