Закохатися на Різдво

Глава 50

Назар


Вона поламала мене… наче непотрібну ляльку поламала не замислюючись над цим, не розуміючи цього. Розтоптала почуття й зламала втретє. Бл*ть. Найрідніша людина… найрідніша жінка вдарила ножем у спину.

Знову.

Знову.

Знову.


За що? За що мені, на хрін, усе це? За що вкотре зраджують найкоханіші жінки? Чи це бісова карма… кляте життя завжди підкидувало «сюрпризи», бо схоже комусь подобається так жартувати наді мною, дивиться там згори та сміхом заливається від того, що дорослий чоловік помирає від болю.


Гірко усвідомлювати, що ще декілька днів тому був щасливий поруч з Ланою, прокидався у одному ліжку й чхати хотів на світ, що ховається за вікном, бо вона була моїм світлом. Вона була сонцем, єдиним, що давало енергію… давало сенс для життя, давало надію… С*ка, та вона мені все давала. Цілу гаму емоцій і в них не було чогось поганого, не було ненависті, все було до біса щиро та по-справжньому. Так, що на хрін задихався від її присутності, не міг надихатися нею, хапав якомога більше й не міг заборонити собі цей кайф. Лана стала наркотиком, який вївся у серце та душу, заліз під шкіру й ніби паразит не хоче тепер звідти вилазити. Лана стала запобіжником… змогла підкорити звіра, що довго тримався усередині, змогла побачити у мені світло й натиснула на гальма. Зупинила мене там, де потрібно було спинитись, показала щастя, відкрила завісу у світ. Відкрила життя… а тепер, тепер відібрала власними ж руками.


Тепер я повернувся до початку, ніби прокинувся після довгого сну, тільки цей сон виявився занадто реалістичним та болісним по його закінченню. Тепер я знову у своїй квартирі, вдихаю запах застарілих шпалер та тишу… с*ка гробову тишу, яка відкидає мене назад далеко у темряву.


Більше не має Лани поруч і це на хрін зносить дах, вибиває землю з-під ніг, бо я маю ненавидіти дівчину, маю зрозуміти, що вона стала холодною зброєю, яка знищила не задумуючись, але… але я як бісів хлопчисько закохався й кохання викинути зі свого серця неможливо, бо тепер воно там навічно.


Бляяяя… змітаю усе зі столу й падаю на диван, прихопивши склянку з алкоголем. На цей момент здається, що тільки так можна виштовхати цю дівчину з голови та… серця. Хоча, напевно вона там вже мітку поставила, яку неможливо стерти. Принаймні, я цього зробити не можу. Роблю перший ковток. Рідина обпалює губи, а тоді проходить струєю, що обпалює до шлунку. Легше ні хріна не стає й це паскудно… чомусь два попередні рази було легше. С*кА, навіть зі зрадою рідної матері було легше… легше прийняти та викинути жінку зі свого життя, а ця. Ця в'їлася й не хоче покидати, просто не хоче.


Дзвінок в двері.


Дзвінок. У. Двері. Повторюю у себе в голові, бо це капець як дивно. Сюди, напевно, з самого мого переїзду ніхто й ніколи не приходив. Гадки хто це взагалі не має, та й втрачати уже нічого, тому підходжу й відкриваю. І… дивуюсь.
- Ти? – хмикаю та ловлю бриз гливий погляд  подруги Лани. Дівчина обводить квартиру поглядом й хмикає.

- Це тут ти живеш? – запитує й кривиться.

- Тут, — фиркаю. – а є якісь проблеми? Щось не подобається – провалюй.

- Негоже так з дівчатами розмовляти, — підіймає брови. – пропусти, я прийшла на допомогу.

- Допомогу? А кому вона потрібна? – гаркаю та ставлю руку на двері, закриваючи прохід для дівчини. – мені точно не потрібна.

- А мені здається, що саме тобі й потрібна. – встає на носки та принюхується. – вигляд маєш так собі, — кривиться. – та й алкоголем від тебе несе, Назаре.

- Так, все, годі, — сичу й злісно дивлюсь на Ангеліну. Тиран в спідниці. – якщо тебе прислала Лана, то передай їй хай не старається, вона все втратила вже. Тому, можеш бути вільна.

- Я тобі не якась підлегла, аби так розмовляти зі мною, — обурюється дівчина й відпихає мене. А у цього тендітного демона сили більше ніж здається. – Слухай, Лана хороша дівчина.

- Ага, — хмикаю. – на скільки хороша, що закохала у себе через власну вигоду.

- Власну вигоду? – пирскає дівчина зо сміху. – ми про одну і ту ж Лану говоримо зараз? Чи ти настільки тупий, що не зміг зрозуміти? Вона б могла заплатити кругленьку суму й лишити себе геморою на дупі, розумієш? Але, шкода, що Лана не така, бо менше проблем впало б на неї. Вона врятувала тебе, хоча могла лишити на свавілля долі, Назаре. Ти б не ходив зараз, а лежав би у смердючій лікарні, де б на тебе навіть не подивилися, а ти невдячний.

- Ох, вибачте, що не подякував за усю брехню, — шиплю дратівливо. Злість бере гору, що ця дівка собі думає. Прийшла у чужу квартиру й права показує.

- Вона тобі не брехала, — наполягає. – на жаль, Лана просто дуже добра людина, — звужує зіниці й заперечно мотає головою. Погляд дівчини принизливий, ніби це я у всьому винен, а не Лана. Ніби я це все влаштував. – ти не чоловік, Назаре. Справжній чоловік, розгледів би справжню Лану.

- А я розгледів, — фиркаю та зриваюсь на крик. – Розгледів! Шкода, що запізно. Захищаєш її? встаєш на її бік? Вона брехуха, вона зрадила мене, Ангеліно й цьому не має виправдання! – не знаю, що дратує мене більше, те, що Геля має рацію, чи те, що я не хочу прийняти таку ж сторону монети. Адже, якась частина мого серця теж переконана, що Лана не винна переді мною.

- Слухай, я знаю, що у тебе життя не цукор, але… але дай їй лише шанс, вона ж страждає без тебе.

- Провалюй, Гелю, — шиплю, бо не витримую цього натиску. – йди геть.

- Дарма ти так, — каже дівчина вже у дверях. – бо вона і справді закохалася, а ти… ти теж її зрадив, Назаре, коли прийняв версію Артема й пішов. Пішов, як і він сам рік тому, знову покинувши її. думаєш, ти такий нещасливий, але у Лани таке ж паскудне життя, і я тут тільки заради неї, бо вона кохає тебе, — каже це й виходить із квартири, гепнувши на прощання дверима.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше