Відьма і вінець шлюбності

ЛІДІЯ

- Моя бабуся не просто потомственна відьма. - продовжую весело. - Вона досі в темних окулярах ходить. Щоб нікого ненароком не зурочити. І то не завжди рятує. - додаю я й підморгную єхидно.

По-моєму гарний був жарт. 

От тільки він зараз повівся зовсім несподівано.

Вдруге мене вразив.

- Скільки грошей бере за консультацію? - діловито спитав і стоїть, відповіді чекає.

Ніби я сказала, що знаю гарного стоматолога, а йому дуже треба, бо пломба відвалилася.

Він що, вірить в таку маячню? Мій же ти хороший. Ну ти й підставився.

Отут я й зрозуміла, що  зроблю з цим забобонним гадом. 

- Всі гроші разом з гаманцем, та проблема не в цьому, Гончаренко. У неї черга  на пів року розписана. 

- Це погано, я пів року може й не протримаюсь. Чергу якось можна посунути? - та він заглотнув приманку! Забобонний, самозакоханий і з якоюсь проблемою.Таце ж бінго!

- Як ти можеш не протриматись, ти ж супермен і красавчік? В тебе ж все прекрасно, хаха. - обережно піддражнюю.

- Скажу лише потомственній відьмі. То виробничий секрет. - ви б чули цей голос, наче тигр муркоче. - Дуже треба. Для діла. Ти ж родичка, замов словечко. Я тобі теж поможу.

- Нннууу... - тягну й з притиском товсто натякаю - не знаю, чи казати, але я  ж її онука.  Натяк зрозумів?

- Упс! Так я тут через тебе, нещастя! Зурочила мене? Ах ти ж…-  щось не те він зрозумів. Але рухається в правильному напрямку.

- Ах я хто? Ну нехай ах, тоді не заступай дорогу. Якщо в голові щось є і додумаєшся до чогось розумного, звертайся. Поки я ще тут. І не забувай, черга на пів року - то сьогодні. Завтра буде довша. Ти ж бізнесмен. Думай, що ти можеш зробити з цим.

І пішла, нехай промаринується. Сам тепер прибіжить.

ЛЕО

- Привіт, нещастя. - намагаюся не скреготати зубами, бо  бізнес є бізнес, особисте треба придушити.

Вона з незворушною мармизою наводить на мене рамку з пальців. Прицілюється? Ні, скоріше  придивляється.

Правильно. Дивись, дурепо. Може нарешті зрозумієш, від кого відмовилася. І хто тобі зараз може помогти. Не задурно звісно. Чергу б трохи скоротити до тої бабці потомственної. Раз черга, то  допомагає ж? Нехай рятує, озолочу! Бо в кадрах кажуть - після відпустки уже три заяви.  Що ж. Якщо інше не допомагає, треба пробувати й це.

Я дуже навіть можу порахувати на кілька кроків вперед.  Що я виграю? Святоша повинна бачити, як у мене все чудово, а в неї все погано. Причому погано тому, що вона святоша і що мене відштовхнула. А все добре у неї буде, якщо її бабка зніме зурочення. Винагорода, робота - то від мене тепер залежить.

Треба трохи потерпіти. Помсту подають холодно. Я холодний. Як айсберг в океані. Я проситиму. І за це вона мені теж відповість.

- Чуєш, Гончаренко, я тут подумав… Давно хотів тебе спитати, ти щось корисне вмієш робити? Швабру в руках тримати там, пил  струшувати, чи що там з ним роблять? Мені прибиральниця треба.

- Серйозно? А куди поділася та, що була раніше?

- В декрет. Не повіриш, п’ять робітниць від мене в декрет пішли з початку року. І зараз ще три. Прибиральниця  як раз з цих трьох.

- Серйозно? - вона відступає на крок і міняється в лиці. - тобто ти мені це кажеш і сподіваєшся, що я згоджуся... Тебе знову у воду штовхнути, чи так підеш? Ти просто феномен. П'ять жінок від нього вагітні, а він ще на курорті оргії влаштовує.

- Ти того, не того... - от же ж вивернула як, святоша стурбована. - Чого це від мене? я на роботі ні-ні.

- Он як? А чого це? Такий плейбой…

Терпіти від неї насмішки й просити - за що мені це?

- На роботі  не можна. - відповідаю рівним голосом. - Вони самі, в тому й горе. У мене демографічний вибух другий рік.  Ти не сумнівайся - тільки підпишеш контракт, що рік не завагітнієш, і можеш одразу виходити на роботу. У нас і премії є. Тільки порішай  з бабусею щодо черги. Дуже треба. Озолочу її, не сумнівайся. Мені дешевше їй заплатити, а не оті декретні та супутні видатки.

- Заманливо. От просто дуже заманливо.Особливо про те, о на роботі ти ні-ні. - каже мрійливо й красиво посміхається. От може ж, коли хоче.

- Так кажу ж - це твій шанс. Вік мені вдячна будеш.

- На жаль не буду. - от же ж, знову насміхатись надумала. - Я не дуже вмію зі шваброю . І як пил струшувати, теж не дуже знаю. Але вдячна за пропозицію. І за це можу допомогти з тим демографічним вибухом. Не задурно. Але за ставку прибиральниці. Готівкою. 

- Та ти гониш. Що ти про себе думаєш, анорексичко нещасна?

- Ну не хочеш, як хочеш. Мені голову не сушити, карму не бруднити. А ти місячну платню прибиральниці зекономиш. І тобі добре. і мені. Я так, із ввічливості запропонувала. Ти ж розумієш,  скільки така консультація коштує за прейскурантом. 

Вона явно на щось натякає. А я задивився, як у неї халат від вітру розкрився мало не до талії, і щось пропустив. Так не признаватись же.

- А ти тут до чого? - питаю обережно.

Вона зітхає. халат так цікаво підіймається на грудях. От що собі думають ті, хто робить такі халати? Тут і так лікарня, кругом ліжка, парк оцей з кущами. Ще й одяг такий недоречний... От що вона розказує? Я не розчув.

- ...і от у бабусі син народився, батько мій, вона й не змогла передати досвід. Мене трохи вчила. Але я слабка. Так, трохи щось бачу, щось можу. Тільки не дуже вмію щось складне. - вона знову сумно зітхає і я наче прокидаюся. -  Ти правий, Гончаренко. Може я й не впораюсь з твоєю проблемою. Чекай пів року. Якщо не встигнеш збанкрутувати, звертайся. Бабуся безплатно не працює, їй принципи не дозволяють.  Бувай тоді. Мені на процедури треба йти.

Ого! Так я зразу вгадав, що вона відьма. Сама до рук іде. Що я втрачаю? 

- Еее. Ти, а ну стій! - кричу, бо вона вже встигла далеченько відійти.

- Не нукай. - кидає через плече. - Тобі чемно пропонували. Бо смиренність очищує карму. А два рази не пропоную, та ти й сам такий, я все пам’ятаю.