Ах ти ж відьма

ЛЕО

Як ви може вже здогадалися, довго радіти мені сьогодні не судилося.

День відкритих дверей явно був у розпалі. 

Відьма тільки встигла одержати мій дозвіл на оформлення паперів, як одночасно з цим двері знову хряпнули. І в кабінет увірвалася моя матуся власною персоною.  Дуже войовниче налаштована. 

Відьма зробила крок до виходу.

Ач, тактовна яка. Або працьовита. Я поспішив її відпустити кивком голови, щоб не думала, ніби може сама виходити від начальства, коли їй заманеться.

Але матуся тонким злим голосом  попросила її залишитись, бо є кілька невідкладних питань

Відьма наївно й безпомічно подивилася на мене. Ага, як запахло смаленим, так зразу - до боса по вказівки.

- Пане директоре - це теж моя начальниці? Мені залишатись і відповідати, чи йти?

- Йдіть звісно, Лідіє. - доброзичливо дозволив я. 

Дівчина ступила крок до дверей, не дослухавши. Ех, вчити ще її й вчити.

- Ця жінка у нас не працює і вона не клієнт. - проказав я вслід відьмі, суворо дивлячись на матір і натискаючи голосом на кожне слово.

- Стійте, пані Гончаренко! - перебила мене маман. - Я працюю все життя матір’ю цього хлопця! І не дозволю всяким сумнівним  мисливицям на женихів…

Відьма  спочатку опустила очі, удаючи що її тут немає. А потім запитально подивилася на мене, як полохливе оленя.

Якщо вона перелякається атаки маман, то зараз же розвернеться й піде. А я залишуся без кадровика і референта. І головне - без тої, що зніме з мене вінець шлюбності. І я місяць як мінімум витрачу на пошук трьох необхідних працівників. А тим часом всі, хто ще залишився, підуть в декрет.

Мамо, що ж ти робиш!  - подумки заволав я. - Ото ще тільки жертвою мисливиць єдиний син не був у твоїх розповідях. Роль жертви принизлива.  Я сам мисливець. І навіть хижак. А не жених, якого може вполювати якась дурна курка.

- Стійте обидві! - командую ледве стримуючи лють. - Мамо, присядь, будь ласка. Якщо не спішиш звісно. Лідіє, йдіть куди йшли. Через пів години покажете мені всі накази й нарахування у зв’язку з кадровими перестановками. І я вам наріжу завдання на завтра.

Тільки б вона зараз не почала сперечатися, бо мати тільки цього й чекає.

Фух. З полегшенням бачу, як відьма мовчки повернулася й пішла, демонстративно ігноруючи мою знервовану маман. І підкреслено акуратно причинила двері.

Її вузька й дуже пряма спина, на якій мішком висів безглуздий піджак, виражала при цьому лише службовий ентузіазм і ні грама зловтіхи. Але обличчя її ніхто не бачив.

Наступні пів години я вислуховував знайомі до зубного болю  історії маман  про те, як мені віддали молодість і сили. І який я невдячний син, всім зобов’язаний їй,  і нащо я  розстроїв гарну дівчинку, і яка Яна чемна й вихована, ще й з гарної сім'ї. І як тепер бути з подругою…

- Її подруга теж звільнилася, мам. Не переймайся. Вона сама захотіла. За власним бажанням.

- Не її подрузі, Лео, ти мене зовсім не чув!  Моїй. Яночка -  дочка моє однокласниці. Що ти наробив, невже не розумієш? - і маман театрально приклала долоню до лоба.

- Що я такого страшного наробив, нащо ця драма,  мам? Вона сама ні сіло ні впало…

- Не бреши матері! - схоже маман пішла на друге коло. -  Ти мене мало не вбив місяць тому. Така ганьба, добре, що твій батько не дожив...  А я ледве з сорому не згоріла! Не дай Боже хтось дізнається. А Яночка  тепер теж усе знає, вона ж тобі обіди туди носила. І подруга тепер знає. І якщо …

І знов понеслося.

Це на годину, не менше. Я перестав слухати й потайки дивився на графіки в комп’ютері. Робочий день як Лизя злизала. Нічого не встигаю.

Материні схлипи дратували, а звинувачення заважали зосередитись.

Теж мені, сором. Я що, чек підробив чи бабульку пограбував?  І взагалі - хто ж про щось дізнався, як не від неї самої? 

Не кажучи вже про те, що маман могла б і сама мені обіди носити в клініку. Я ж її єдиний син. А робити їй все одно нічого, крім кістки перемивати знайомим з тою подруженцією. Ото ще одна кобра отруйна, а та Яна -  копія своєї мамусі.

Вона тут щось намутила, понавигадувала, ще й маман поскаржилася. А мені тепер оце вислуховуй замість роботи. Уф.

Графіки миготіли перед очима, зосередитись ніяк не виходило.

- Мам, що ти від мене хочеш, кажи швидше. - не витримав я, хоч і знав, що краще не перебивати, так вона швидше замовкне. - У мене роботи валом. Уже  голова не варить. І я ще не обідав. 

- Залиш на роботі секретарку, не звільняй її. - одразу змінила тон маман. - Вона гарна дівчина, придивись до неї…

- Все, що хочеш. - приклав я руку до серця. - Придивлюся. Я сьогодні прийняв рішення шукати дружину. І до Яни придивлюся, і до всіх інших твоїх протеже. Все, як ти хотіла. Тільки я не можу її силоміць взяти на роботу. Уже наказ підписано. Як прийде й напише заяву, тоді...

- Ти вирішив шукати жінку? Сину, ти мені правду кажеш? - маман дивиться на мене дуже підозріло. Не вірить синові на слово, це навіть образливо.

- Ма, я тобі колись брехав?

- Ти мені вчора...

- То було риторичне питання, мам. - перериваю новий потік звинувачень. - Воно означало, що я кажу правду. Якщо дочка твоєї подруги передумає, нехай приходить. У мене нема ніяких претензій до неї як секретарки. Але вона нав’язлива й безсоромна. - кидаю сам собі рятівний пліт, поки мене не окрутили на місці. - Ти не уявляєш, що вона мені пропонувала...

- Ні, безсоромних нам в сім’ї не треба. - енергійно протестує маман. - Але я не вірю, що вона…

В що моя мати не вірить, я цього разу не дізнався. У двері постукали,  й увійшла відьма з готовими наказами.

А швидко вона. Та нехай не думає, що її бос -  довірлива божа корівка і прийме папери без перевірки.. Забрав теку, уважно продивився накази, все було гарно оформлене і нібито правильно нараховане, але мене не проведеш. 

- А оця премія референтці - це за що?