РОЗДІЛ 16 "Перевірка"

АЛЯ

— Добрий  ранок! Прокидайся, а  то всі  важливі  події проспиш, — голос   Гриньова звучить  напрочуд   чисто  та  емоційно. Повільно розтулюю  очі. Голова  болить наче я, а  не він,    вчора  випила  добрячу  дозу алкоголю.  Натомість Олександр весело   походжає  кімнатою, поправляє  краватку, обсмикує  поли  та  рукава  елегантного світло-сірого піджака, зумисне красуючись  своєю  природною харизмою.  Красень.

Підморгує і  нагороджує  лукавою усмішкою.  Я  повільно сповзаю  з його  величезного, застеленого  золотистого відтінку постелю, ліжка. 

—  Якщо так  часто засинатиму  у тебе, доведеться  перевезти свій  гардероб, — я  намагаюсь пожартувати,   оглядаючи зім’яті  штани  та  блузку.  Другу ніч  поспіль я сплю в  одязі. Незабаром  у звичку увійде.  — У такому вигляді  не можна  йти  в  органи опіку. Приймуть  за   недолугу.

—  По дорозі  заїдемо,  переодягнешся.  А  ще поснідати потрібно. День обіцяє   бути  важким. До речі, — різко змінює тему  та   в кілька кроків  долає відтань  до  мене. Зупиняється  навпроти,  загороджуючи широкою  спиною  вікно та  даючи змогу  милуватись виключно  його  персоною. — Ти у моєму ліжку   напрочуд  гармонійно виглядаєш. Хоча  згідний,   перебувати у  ньому в  костюмі  —   безглуздо.

Я вмить  наливаюся   багрянцем.  Щоки під  проникливим  і  зацікавленим  поглядом  буквально горять. Вчорашній поцілунок  виявився справжнісіньким  божевіллям,   яке  не  стерти з пам’яті,  не забути,  не змінити. «Залишися  у  мене  як  друг», — прозвучало  з вуст  Гриньова, коли він  безжально   звільнив  мої. Від його дотиків тіло налила мука  — солодка і  гріховна, а  фантазія  несла   далеко  вперед  реальних подій. Та  дійство  скінчилось,  варто було чоловікові  висловити цю пропозицію.     Цікаво, він  зі всіма  друзями так цілується, чи виключно зі мною?

Я  погодилась. Пошкодувала,  але погодилась. Мабуть,  частина мене, яка  бачила в  Саші  насамперед  привабливого  чоловіка,   навела  більше аргументів, ніж   раціональна. Я   вляглась в  кімнаті  Сергія,  проте прокинулась  в  спальні  власника квартири.  Без мого відома  мене  знову   вклав спати, де  вважав за потрібне.

— Яєчню будеш? — питає Гриньов вже з порогу.  —  Поки  ти дрімала, я встиг приготувати. А  ще знайшов круасани і   каву  зварив.

— Вражає, — відповідаю, потираючи  перенісся. Голова   розколюється. Вдома слід  випити  знеболювальне вдома.

— Ти не   захворіла?

Підводжу  очі  на  чоловіка, який, вложивши  руки у кишені,  не  поспішає полишати  спальні.

— Нерви   даються взнаки.

— Вибач, що  змусив  вчора  хвилюватись.   Зі мною  подібне  рідко трапляться. Зазвичай я  контролюю  емоції.

За сніданком   обмінюємось кількома  загальними фразами, після  чого  спускаємось  до  автомобіля.  Гриньов  галантно допомагає присісти на  заднє пасажирське сидіння,  сам  опускається  поруч й  одразу поринає у віртуальний  світ  свого  мобільного телефону. Я  ж подумки прокручую  ситуацію, яка  зараз складається між нами. Силою волі  змушую  себе  не  думати про поцілунок,  про  сон у  його  простирадлах,  про   незрозумілі  відчуття до мого шефа,   що  вперто  вилазять із  серця.  

За лічені  хвилини,  які  проводимо  разом  по  дорозі до мого  будинку,  хвилювання  і  відчуття  неправильності  ситуації врізається  в  головний  мозок   тонким лезом  ножа. Коли під вікнами мого  будинку  виходжу із машини,  рука  Олександра  несподівано накриває   мою і   змушує  завмерти  на місці.

— Ти  не  будеш  проти, якщо   складу тобі  компанію?

З нерозуміння кліпаю   очима.  Навіщо?  Навіщо йти  до мене  додому?

Знизую  плечима, мовляв,  роби як  знаєш.   Я  ж  хочу  хвилину побути на самоті,  вгамувати  розбурхану фантазію  і   банально  перевести  подих.  А  ще подумки  зібратись до   розмови  з  органами опіки.   Доля  дитини  мені  не  байдужа.  Вчора  я викликалась  поїхати  разом з Олександром,  аби  підтримати.

У квартирі, на  щастя,  панує  повний  порядок та  ідеальна  чистота.  Червоніти  за  розгардіяш не  доведеться. Олександр  заходить слідом і   оком  знавця  оглядає  інтер’єр , меблі.  Розташування  кімнат  знає,  тож   одразу відправляється  на кухню. Що там  робить, не  бачу, бо вхопивши  свіжий  одяг,   біжу в  душ.   Після  водних процедур  швиденько переодягаюсь, наводжу  макіяж.

—  А  ти  оперативно, —   задовільно  киває головою мій гість,  як  тільки  з’являюсь у повному  бойовому  на  порозі кухні. — Тут  у тебе  ручка   зламалась, — показує  на  шухляду  стінки. — При  нагоді зайду  і  справлю.

—  Не варто, — відмахуюсь.  — Я  звернуся в сервісну  службу  «Чоловік  на  годину».  Я в  них  постійний  клієнт.

  Ховаючи усмішку  і  кутиках рота, він   під’їздить  та  бережно обіймає  за  талію.

— А я  не годжусь  на роль  чоловіка  на голину?

— Ти  занадто зайнятий,  щоб  займатись  такими дрібницями.

—Думаєш,  я  не вмію тримати  молоток  у  руках? Мушу розчарувати, до того як  орудувати   виключно  ручкою,  я  освоїв  багато професій, починаючи  з  вантажника.

Лукаві бісики  в  розумних очах  змушують  насторожитись і  шукати прихований  підтекст.

— Я  про  тебе  практично  нічого не  знаю.

— Тоді    дай  можливість, і я повністю розкриюсь, —  продовжуючи  утримувати руку  на  моєму  попереку,  Гриньов   іншою  закладає  волосся  за  вухо,  при цьому   обвіває  теплим диханням,   що особливо відчутно  у  крихітному  приміщенні.

Ковтаю  клубок,  повільно звільнююсь  від захвату,  роблю кілька  кроків  до дверей. Гриньов незворушно   стоїться, де його  залишила.

— Олександре, — намагаюсь говорити  рівним  тоном, проте  зрадницькі  нотки  тремтіння  видаюсь  все  навіжене хвилювання. —    Нам пора.

— Я  не хотів  тебе  образити, — чоловік   повільно  розвертається, дивиться  теплим, спокійним  поглядом, у якому відбиваюсь  я — перелякана і  розгублена. — Я  лише прагну віддячити  за   твою  любов  до мого похресника.