Залежна від боса

Глава 21

Прокинутись з головним болем – це традиція, яка ніколи не зможе мене покинути в межах дому. Я до останнього не хотіла підніматися з ліжка, адже розуміла, що знаходжусь в будинку, який просочений запахом чоловіка якого я спочатку ненавиділа всією душею, та попри це лягла з ним в одне ліжко. Адже зрозуміла, що моїм нагальним обов’язком є тут і зараз йому віддатися, аби уникнути подальшого бажання розділити одне ліжко на двох. Дурепа. Ранкове сонце світило мені в очі, мабуть, воно теж проти того, щоб я була в цьому будинку. Тихенько піднявшись з ліжка, обійшла всю кімнату в пошуках свого одягу. Трусики на тубмі, а сукня поруч. Я лиш закотила очі від своєї легковажності та підняла одяг. Швидко одягнувшись, забрала свій телефон та побігла донизу, аби не зіткнутися з Андрієм. На кухні забрала жакет та налила собі води, аби прийти до тями. Дивно, але чоловіка немає в будинку. Хоча це й на краще! Не потрібно мені з ним бачитися. Принаймні зараз. Викликавши таксі, вийшла на вулицю. Довго чекати не довелось, тому що машина під’їхала за декілька хвилин. Вже за годину я була у своїй квартирі. З легкістю лягла на ліжко та врешті-решт видихнула. Я вдома. На годиннику сьома ранку, тому є можливість ще трохи поспати перед тяжким днем. 
– Марго, відкрий двері, тому що я зараз їх знесу! – почувши крик, швидко накинула на себе халат та побігла до дверей. Свят. Злий Свят.
– Я чесно не чула, Святе! 
– Пити потрібно менше, Маргарито Андріївна, – сказав чоловік й зайшов в квартиру, не чекаючи мене. Я замкнула двері та пішла до кухні, де вже господарював чоловік.
– Хто б говорив, чесне слово! Це ж не я вчора забула про свого друга й пішла цілуватися з першим ліпшим блондином, – відповіла чоловікові та забрала каву з його рук.
– Цей друг вже забув, що таке інші дівчата. 
– Не роби мене винною, я ж тобі не забороняла спілкуватися з дівчатами.
– Не забороняла, правда. Проте, тобі ніяка не підходила, ніби ти з ними збиралася жити, а не я! 
– Я мушу тебе віддати в хороші руки, Святику. 
– «Я мушу тебе віддати в хороші руки, Святику», – повторив за мною чоловік з явним невдоволенням. – Слухай, я б дуже хотів почути подробиці твоєї ночі, але в тебе багато справ. 
– В мене? – здивувалась я, зайшовши до ванної кімнати, що знаходилась поруч моєї спальні. 
– А що це я залишив бізнес і поїхав до іншої країни? В мене ще є розум. 
– Я зараз кину в тебе щось!
– Ти повернулась, а отже знову керуєш своїм бізнесом. Потрібно зробити об'їзд, перевірити папери й зрозуміти, що будеш робити далі. Наш бізнес в Німеччині… 
– Я пам’ятаю, – відповіла, вийшовши до чоловіка. 
– Це міри необхідності, Марго. 
– Знаю, – посміхнувшись, підійшла до валізи та вийняла свої речі. 
– От і добре, тоді чекатиму тебе на вулиці. Збирайся та налаштуй себе на роботу, – обійнявши мене, Святослав вийшов з кваритири. За годину я була зібрана та задоволено дивилась на своє відображення у дзеркалі. Офісний костюм нагадав мені, що я власниця прибуткового бізнесу. Що маю хороший вплив в рідному місті. А ще я маю диявольську красу та розум, тому «не по зубам» більшості партнерам. Взявши до рук необхідні папери, спустилась донизу. 
– Я міг би вже все зробити, поки ти збиралася, – пробурмотів чоловік, сідаючи за кермо. 
– Ти думаєш легко приховати вчорашню вечірку? Навіть не говори мені, що потрібно було не пити. Я сама знаю, але це був ідеальний привід відпочити, тому я не могла з цим щось зробити. Поїхали. 
 – Ну ось ми знову тут, де почалась моя історія, – посміхнулась я, дивлячись на мій перший нічний клуб, який я відкрила, бувши ще недосвідченим директором. З ним я виросла, а невдовзі так само власними силами змогла розширитися. – От як я могла його покинути, Святе? – чоловік лиш знизив плечима та відкрив мені двері. 
– Маргарито Андріївна, я так рада вас бачити! 
– Іро, словами не передати, як я рада бачити свій бізнес живим, – ми гуртом засміялися та піднялися до мого кабінету, де на нас чекав весь колектив. Зайшовши в середину, я побачила багато нових обличь, зокрема нового бармена, який тільки зараз зрозумів, що я мала на увазі вчора.
– Всім доброго дня! Я безмежно щаслива знову повернутися до України та свого дружнього колективу. Я бачу багато нових обличь, тому мені, мабуть, варто представитись. Левінська Маргарита Андріївна – власниця 5-ох нічних клубів столиці, які входять в трійку найприбутковіших та найкращих клубів країни. Не терплю до себе, а головне до відпочиваючих – хамськоЇ поведінки та недопустимого діалекту. Почую – звільню. Охороно, навіть не думайте пропускати за «винагороду» молодь менше 18 років. Цей клуб не є для них розвагою, адже ми всі знаємо, що на нижньому поверсі знаходиться стриптиз-зона, яка є для них забороною, а для нас грошовою насолодою. Думаю на цьому наше знайомство закінчене, побачимося пізніше. З кожним особисто познайомлюсь, а зараз ви вільні. Іро, а ти залишся, – команда розійшлась, а ми продовжили працювати. Довгих 3 години ми звіряли документацію та думали, що можна додати, а що забрати. 
– Ірино Віталівна, ви дивовижний працівник! Нам з вами дуже пощастило, – заговорив Свят. От, бабій! 
– Так, мені дуже пощастило мати з тобою справу, – наголосивши на слові «мені», Свят закотив очі. – На сьогодні та наступних два тижні ти вільна.
– Справді? 
– Так. Більше не можу дати, адже не знаю, що буду робити далі, тому поки відпочивай. 
– Дякую вам! До побачення, – Іру поглядом провів до дверей Свят, а потім повернувся до мене. 
– Вчора не вистачило? 
– Мені не вистачить ніколи. 
– Співчуваю твоїй майбутній дружині. 
– Я теж!
– Свят! 
– Ну все, все. Тобі телефонують, – взявши до рук телефон, побачила невідомий номер. 
– Я скоро боятимусь брати слухавку від чужих номерів, – відповіла чоловіку та підняла слухавку. – Ало.
– Привіт, сестричко!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше