Залежність кольору вишні

Роздiл 3

Поліна

Мало не проспала свій перший день навчання в академії. Поспішаю, хвилююся. Бігом одягаюся. Рюкзак склала ще з вечора. Не знаю, що потрібно брати. Вирішила все.

Довго не виходило заснути через сусіда. До нього ж пізно ввечері ще одна заходила. Я не стежила, боронь боже. Проходила повз вхідних дверей і почула голоси. Ну і у вічко підгледіла. Цього разу до нього завітала пухленька дівчина. Стежити за ними не стала, для моєї психіки і так вже перебір.

За один день цей невгамовний Гліб встиг трьох ощасливити, не рахуючи мене. У моєму випадку, нехай тільки сунеться. Я йому покажу, бабію.

Закидаю за спину рюкзак. Беру пакет, туди склала, що не влізло. Ще ж треба тубус з листами. Беру і його. Виходжу за двері. Ключ у замок вставляю.

І у цей же момент виходить і сусід.

Цідимо один одному крізь зуби: «Доброго ранку». У чому я сумніваюся, бо першим зустріла його.

Ну ні вже, я не хочу з ним більше розмовляти. Зроблю вигляд, що сильно поспішаю. Хоча і так спізнююся, мені ще на метро добиратися.

Хочу промайнути кулею повз, але і сусід поспішає з телефоном і папкою у руках. Весь такий у костюмчику, при краватці. Ух, який солідний дядько. Пахне на весь поверх освіжаючим чоловічим ароматом. Вчора він у шортах і майці молодший здавався. Зараз і сама вже не зрозумію, що цей мачо з себе представляє.

Краще буду бігти швидше за нього. Додаю крок і випадково чіпляю його руку тубусом. Збиралася перегнати, а вийшло, що трохи з ніг не збила хлопця.

Бух, дзинь!

На плитку щось падає.

Обертаюся... Ой, матуся рідна!

Гліб виглядає наче скажений звір. Зараз кинеться та й загризе.

- Ти що наробила? Куди дивилася?! Повз не здатна нормально пройти?

- Я ненавмисно…

У шоці розглядаю папку з телефоном на підлозі. Напевно, я добряче його тубусом стукнула. Адже він мені пройти заважав.

Гліб піднімає свої речі. В якому стані його телефон, страшно подумати. Грошей у мене все одно немає на новий. Увечері що-небудь придумаю. Хоча б попрошу відстрочку. Але не запізнюся в академію.

Саме час тікати!

- А може, ти так помстилася за вчорашнє? - ну все, він гарчить і загрозливо насувається.

- Ні, я б помстилася сильніше. - Божечки, що я несу від переляку? - Вірніше, ніколи не мщуся. Випадково штовхнула. Чесно кажу! - якщо що, спроба виправдатися зроблена.

Біжу до ліфта. Гліб за мною.

Просто пощастило, що ліфт стояв на нашому поверсі.

Застрибую всередину та скоріше натискаю на кнопку.

Дверцята починають закриватися.

Сусід мене наздогнав і хоче всередину залізти. В моїх очах він зараз, ніби ведмідь, а я його здобич на вечерю. Він же мене порве за свій телефон. І найгірше - зіпсує перший день в академії. 

- Натисни на кнопку скасування! Я поспішаю на роботу. Натисни! - він кричить, всі ознаки сказу.

Ні, я жити ще хочу.

- Я не їжджу в ліфті з чоловіками!

Розумію, маячню кажу. Беруся за тубус і виштовхую хлопця з моєї рятівної кабінки. Тепер спеціально штовхнула, якщо не вірив у випадковість.

До першого поверху у мене ніякого плану. Паніка, паніка!

Треба бігти до самої академії. А краще летіти. Потім потихеньку повернутися додому і нікому двері не відкривати. Сховатися у будиночку.

Готівкові гроші мені дали батьки на найближчий час. У перший день навчання все з собою взяла, про всяк випадок.

І ось він цей випадок. Вже настав!

Перед під'їздом стоїть машина з написом «Твоє швидке таксі». Хотіла на метро, а раптом сусід наздожене?

- Ви ж таксі? Мені дуже треба скоріше виїжджати? - засовую голову у відкрите вікно з боку водія.

- Це ви замовляли таксі в академію мистецтв? - водій бурмоче адресу з приладу, який висить перед ним.

Але як таксист вгадав? Неймовірно…

Диво! Я врятувалася!

- Так, мені туди й треба. Везіть швидше, будь ласка.

Стрибаю на заднє сидіння. Зачиняю двері. І бачу у вікно, як до нас мчить сусід.

Так і знала, що буде переслідувати.

Настирливий гад. Махає папкою таксисту зупинитися. За нами, аж сто метрів пробіг. Добре, що я попередила водія, що не можна гальмувати - нас переслідує псих з сусідньої квартири мого поверху.

В академії нарешті видихаю спокійно. Вийшли незаплановані витрати, зате не спізнилася. Вже добре. Псих зараз далеко зі своїм телефоном. Для всіх він приємний, зі мною чомусь скаженіє.

Та ну його. Подумаєш, сусід. Грошей накопичу і дам йому на ремонт телефону. Все ж таки новий не потягну... Ох, лишенько. А все починалося з варення.

З'ясовую, де розклад мого третього курсу. Я вступала в академію після коледжу, і вийшло на два курси перескочити. Вся у передчутті шукаю однокурсників з факультету ілюстраторів.

Заглядаю в аудиторії на другому поверсі. Знову хвилююся. Нікого не знаю, а раптом зі мною ніхто не захоче спілкуватися? І буду тут одна, і у розкішній квартирі тітки від сусіда зачинена.

Однією бути не хочеться. Я ж любителька побалакати, вівці моїх батьків особливо це знають.

Бачу багато вільних місць попереду, але не йду туди. Вибираю ряд, де багато дівчаток і є один вільний стілець. Займаю місце та риюся у рюкзаку. Зараз налаштуюся і буду знайомитися. Але з чого почати... раптом я їм відразу не сподобалася? Вийде, що нав'язуюся, лізу.

- Привіт. Ти з нами будеш вчитися? - до мене раптом звертається усміхнена дівчина в яскраво-жовтій блузці. Вона сидить праворуч від мене.

- Привіт, - мій настрій поліпшується вмить. - Так, я вчора тільки приїхала. Ледве наш курс знайшла.

- Мене звати Ніка, - представляється моя однокурсниця.

У відповідь називаю своє ім'я. Ніка перераховує мені ще імена тих, хто на нашому ряду. Вона взагалі непогано тут освоїлася. Та така, що балакучіше за мене. І далі Ніка запитує, чому я не приїжджала влітку на курси, там усі й знайомилися. Мені дозволили потім здати під час навчання необхідні предмети, у цьому допоміг колишній чоловік тітки з міністерства.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше