Роздiл 9

Гліб

Скоріше виїжджаю з двору академії. Самотні колеги, як змовилися. Раніше у них хоч був фізрук, а тепер я один холостий залишився.

Ну нехай, Оленка або викладач історії. Але з Ельвірою взагалі перебір, вона б мені геть машину розчавила. З таким напором причепилася, ніби я їй заборгував відро пиріжків. Вона їх ковтає десятками на перервах, їй прямо з їдальні приносять у навчальну частину.

- Глібе Романовичу, ви вже вдруге мене використовуєте!

Ти подиви, рахує вона. Образив бідолаху.

- Горська, краще б так уважно готувалася до лекцій, - відбиваюся від звинувачень дівча і далі стежу за рухом.

- От на все у вас, вчися та вчися. А як я буду така хвора готуватися? - моя горе-студентка ніяк не вгамується.

- Тебе полікувати, чи що? Досить вигадувати. Здорова ти!

- Ну так, зрозуміло, це викладачам можна, а мені ні. Наступного разу подивлюся, кого з мене захочете зробити.

- А ну, швидко язика прикуси! - я навіть пригальмував, так вона довела. - Ніякого наступного разу не буде. Зараз тобі дуже пощастило. Телефон пробачив. Додому везу з комфортом. Що тобі ще не так?

На мій погляд, Поліні пощастило. Я ж просто чудовий сусід. А викладач ще краще. Запитайте у будь-якого студента, крім Горської Поліни.

- Авжеж, пощастило. Це як постукала у ваші двері, так досі від вишневого везіння відмитися не можу…

Вона ще щось пробурмотіла, але я не все зміг почути, поруч машини сигналили.

- Чого? Що ти там бурмочеш, Поліно?

- Як це що? Великому благодійнику відправляю подяки.

- Ти ж дражниш мене, Поліно.

- Ну як же я можу? Адже ви викладач. Сиджу і милуюся.

За моїми відчуттями, вона мені у спину дротиками влучити хоче. Перевіряю по дзеркалу з оглядом на заднє сидіння. Дивно милується, звузила злі оченята, пальці у кулаки стискає. Щось замало помітна її радість від пробачення телефону.

От зараза! Що їй треба ще?

- Нам по дорозі потрібно заїхати до моєї роботи, - повертаю до житлового комплексу, продовжуючи її наставляти: - Сиди тихо і не базікай там ні з ким. Скоро поїдемо додому.

- Гмм... - вона виразно гмикає ззаду. - Так живеш з сусідом, живеш, і тут з'ясовується, що він підпільний викладач. Яка ще робота у вас?

О мій Боже!

Я її зараз у багажник засуну.

- Викладати я почав тільки з цього року. Моя основна робота у будівельній фірмі. Досить для сусідки інформації, - коротко пояснюю, тільки щоб відстала.

Зупиняюся на парковці. Виходжу з машини, Поліна за мною.

- Мені б ще хотілося дізнатися інформацію, наприклад, про Марго…

- Ні, сказав же - досить з тебе. Хутко повертайся у машину!

Мене обзивають злюкою, заважаю дівчинці у спекотний день вдихнути ковточок повітря. Загалом, психую. Залишаю вередунку біля свого позашляховика. Якщо втече, я не буду шукати.

Підходжу до входу у новобудову і там зустрічаюся з виконробом і Святом. Вони мене чекали, щоб разом піти і оглянути триповерхові апартаменти для плану робіт. Попереджаю, що я ненадовго.

У майбутній розкішній квартирі робимо виміри, ще я телефоном знімаю порожній простір, щоб потім у рекламі викласти, як «до» і «після» послуг нашої фірми.

Виконроб з другом виходять зі мною. Вже прощаюся з ними. Але ні, не відстають. Привід прогнати не знаходиться. Вони радяться, коли будемо приступати до об'єкта. Виконроб скаржиться на знахабнілих робітників, а Свят на те, що я пропустив зустріч у клубі.

І вони удвох замовкають при вигляді моєї машини.

Поліна розклала на капоті блокнот і щось у ньому малює, посміхається. Помічає нас і швидко прибирає все, округляючи очі, що я не один.

- Поліно, вже виїжджаємо, - даю їй команду ховатися.

Але вона повільно тупає до дверцят, щоб лізти на заднє сидіння.

- Так ось, куди ти поспішав. До своєї дівчини! - виконроб широко посміхається і махає сусідці-студентці.

- І приховував же як, шифрувався, - потішається Свят, розглядаючи мій кошмар на прізвище Горська.

- Ні! Ви спочатку запитуйте. Поліна - не моя дівчина. Я її просто додому вирішив підкинути.

- Так, ми точно не парочка. Гліб Романович не може бути моїм хлопцем, - Поліна раптом вирішила допомогти, виправдати нас.

- Дивні ви якісь... додому підкидаю, але хлопцем не буду, - забухтів здивований виконроб.

- Ну і що ти дивуєшся? - показує на мене Свят. - Раптом наш Гліб Романович таксистом підробляє?

- Гадаєш, йому мало академії?

Так, все. Я застрибнув у машину і дав по газах.

- В офісі побачимося. Досить базікати! - вигукнув цим двом у вікно.

- Ми тільки почали, - у відповідь мені крикнув Свят, і я встиг помітити, як другу дуже весело.

Далі до будинку шлях пройшов трохи спокійніше. Я сказав Поліні, що правильно вона підтвердила. Ще не вистачало нас пов'язувати парою.

Сусідка тієї ж думки, як можна таке вигадати. Вона, бачте, чекає свого принца, а не злючого викладача. Ну і я не язикату вередунку чекаю, у якої шило в одному місці гуляє.

Закрився у себе. Прийняв душ. Випив каву. Стало легше. Знати б ще, піде Поліна у басейн чи ні?... Краще нам туди ходити по черзі. Не хочу себе нервувати реакцією на зухвалу сусідку.

Стукіт у двері мене відволікає від думок, чим ввечері зайнятися.

Гостей не чекаю. Є бажання від усіх відпочити.

Відчиняю.

Треба ж таке, тільки про неї подумав. Згадав на свою голову диво у капцях з собачками.

- Горська, ти вже сумувати за мною почала?!

- Ні, коли б я встигла.

Відмовляється, а сама не йде, топчеться біля порога. Якщо дверима помилилася, то я допоможу. Відправлю у потрібному напрямку, шкода недалеко, а у сусідні двері.

- Що тобі треба тоді? - запитую суворо.

- Глібе Романовичу, я тут подумала так, подумала, - сусідка кліпає зеленими очима. - Ви ж мені пробачили телефон, а я вам компас ні. Отже, ви й займайтеся ремонтом!