Люди взагалі не дуже розумні істоти

Тепер головне було - не зіпсувати.

Він замовив вечерю з ресторану, віник з троянд купив , пелюстки обірвав і розкидав усюди. Гарно прибрався в хаті, шкарпетки під ліжко запихав, бички з горщика з кактусом повикидав, у туалет пшикалку смердючу поставив, “Морський бриз” називається. Я понюхав і вирішив -  на море ні лапою. Вчадіти можна від того бризу, щоб ви знали.

Ну жінкам таке подобається. Тож нехай буде.

Краса кругом і цивілізація.

Вона прийшла.

 О, ви б її бачили - це справжня богиня! Очі вологі й великі, губи пухкі, волосся біле, довге і  блищить, як шовк, фарбою майже не пахне,  циць… тобто  фігура чудова, ноги від вух. Все, як у тих фільмах, що він на ніч раніше дивився, а потім спав погано.

Та куди тим куркам общипаним  з фільмів до неї!

Королева. Фея.  Жінка з великої букви Ж - атвічяю.

Пильно роздивилася  нашу квартиру ця жива чоловіча мрія, схвально кивнула. Типу є над чим працювати, але в цілому нічогенько, живенько.

І тут я все споганив. Не бачити мені прощення за веселкою. 

Я, наче нерозумне людське дитя, а не досвідчений хранитель, встав  зі свого ліжка, що ховається в еркері, взяв найулюбленішу іграшку і приніс їй. До ніг поклав.

Мій наївняк запосміхався на всі тридцять два.

-Ти тільки глянь, люба, який Енжі розумний! Дивись, як ти йому сподобалася - він цей м’ячик вже тиждень від мене ховає і спить поруч з ним, а тобі приніс, моя королево.  Молодець, хлопче, класний пацан, Енжі! - то вже мені.

А вона як сахнеться, ви б тільки бачили!

Зразу губи підтисла, мало силікон з них  не бризнув.

-Собачка. - каже. - дужжжже мила.

І відступила на крок до дверей, трошки похитуючись на своїх височенних ходулях з червоною підошвою. 

-Яаа вважаааю, щооо собаааки не повинні жити там, де люди. - вона чітко виділила голосом головне. - Тут що, зоопарк чи хлів? В  будці може нехай живе?

Тут мій бідося розгубився і дав слабину, відкрився.

-Якщо ти хочеш, я йому дизайнерську будку куплю, поставимо під плазмою. Стильно буде.

Ну хіба можна настільки тупити? І звісно пропустив удар.

Вона подивилася на нього так, знаєте...

Ну тобто він по життю не мислитель, не мудрець, я сам це знаю. Мені одразу так сказали, коли для нього призначали. Але все одно не заслуговує, щоб так на нього дивилися.

Вона не пішла з ним в кімнату пити каву  з лікером,  і взагалі нічого не схотіла, хоч там було блюдо від шефа. Сказала, що не може тут їсти. Навідріз відмовилася. 

Бо тут собача шерсть, негігієнічно. Може я ту чашку нюхав.

І взагалі, сказала, як рада була побачитись, але згадала, що забула праску вимкнути. Вискочила до ліфта, він за нею.

Щось пояснює, про те, як  вона швидко звикне. Що я чистий, три рази на день миюся після прогулянки. Що у мене родовід довший, ніж в будь-якого потомка Адама і Єви, все таке.

І тут я зрозумів, що він же лопух щиросердий.  Вірний і чесний. 

І нізащо мене  не викине і не віддасть.

І він закоханий по вуха, а тому навіть може померти, якщо ота гарна та пишна красуня його кине.

І може більше не знайти собі пари, навіть якщо не помре. 

Через мене.

Отак воно все і сталося.

Він, коли побіг за нею й у ліфт заскочив, то забув двері зачинити. 

Я востаннє подивився на своє  ліжко в стилі шотландського пледа, таке зручне й тепле.

Але брати його з собою не має сенсу. Воно важке, велике, та й не місце ліжкові на вулиці.

А от м'ячик з дзвіночком я все ж з собою візьму. На згадку і щоб кралі не дістався. Вистачить  з неї  мого хазяїна. 

Схопив свою цяцьку й чкурнув вниз по сходах, щоб не передумати.

Там як раз мамочка якась з коляскою виїжджала, двері відчиняла. А тьотя Жанна, консьєржка, дивилася кіно про любов. 

Тож ніхто не бачив, як я вискочив, а потім швидко перебіг за кущі під парадним.

Ну а там уже шукай вітра в полі. 

Не знаю, що то таке - поле. А вітру шукати не довелося.  Його тут було стільки, що можу з вами усіма поділитися,  і ще зайвий залишиться.

І сніг. 

Не перший рік на світі живу, а третій. І знаю - то ще не справжній сніг. 

Мені мій хазяїн давно пояснив, що до Нового року сніг взагалі тут випадає тільки для того, щоб добрі люди могли від душі  послизатися й гепатися на п’яту точку. Бо перший сніг одразу тане. І під ним тоді багато води, й від того слизько.

А дурним собакам аби тільки побігати по калюжах і вимазюкатись від носа до хвоста.

І подумаєш, у мене того хвоста - нема про що й казати. А в калюжах бовтатись прикольно. І ще можна потім стати мокрими лапами на світлий чистий плащ сусідки, яку я терпіти не можу. І вона мене теж, тільки не показує - підлизується до мого холостого хазяїна. Бо він гарний на вроду й пахне так, що людські самиці від цього втрачають те, що у них замість розуму.

Ха, та я може ще в стоп’ятсот разів краще пахну! Сусідська дожиця  до мене бігає через дорогу, як тільки побачить, що ми з'явилися на іншому боці вулиці. Просто  щоб приітатися несеться повз машини, іще й свою людину за собою волоком тягне, отак я пахну.

І не вона одна. У мене родовід старше, ніж у багатьох королів…

Так,  це уже було. Треба бути скромніше. Не знаю, правда, нащо.

Словом я цінний і красивий. А що я без пари, як і мій наївний хазяїн був недавно, то  життя зараз таке. Складно пару знайти.

Ви думаєте.тільки у нього через мене проблема в особистому житті?

Ага, щазз. 

У мене через нього стільки обломінго було, не передати. Побачиш кучеряву білявку з апетитною дупкою, а тобі фігвам. Ти на повідці, а твій бідося ще й примовляє так лагідно, що випадкові зв’язки до добра не доводять.

Не він бице казав, не я б слухав.

У нього тих випадкових було й було. Поки кралю свою не знайшов. 

Вона  теж випадкові зв’язки не схвалює. Буде він тепер у неї на короткому повідці, хехе!