Енджел і Ангеліна

Зрозумійте мене правильно - то просто звичка - сидіти поруч з людиною, коли кіно дивишся. А вона щось собі надумала. Ох і гострі у неї кігті. скажу я вам!

Що ця дівчинка верзе?

Та рожева пантера мене до неї ніколи б не підпустила. Не ревнива вона, ага!  Гралися смішно - ха!

Коли вона ялинку звалила і гірлянду погризла, на кого подумали? Здогадайтеся з трьох раз. Ну і що, я може теж трохи погриз. Так вона перша, а я потім зовсім трошки, ну раз воно все одно уже розшматоване…

Тепло в машині, пахне гарно новою  гумою. 

Добре  все ж, ну тобто погано, що мого дурника кинула та красуня. Зате ми знову разом, спина до спини, як і раніше. Може він ще собі знайде гарну кралю. Колись. Вони ж дуже довго живуть. Може навіть вічно.

Тільки я не впорався. Поганий з мене друг.

О, приїхали. Як же ж тут тепло, у цих дівчат. Я, мабуть, тепер ніколи по-справжньому не зігріюся.

Так, давайте мого м'ячика й ми пішли. 

Ні, ви тільки гляньте. що робиться - вона знову його заховала. От же ж бандитка мала.

-Привіт, давно не бачились,  а ну давай сюди мого м’ячика! Ніколи нам, додому треба.

-Ага, щаззз. М'ячика тобі. Сала з маслом не хочеш?

-Гррр!

-Ой,  ви тільки подивіться, як вони гарно граються! 

-Ха, і справді - він щеням так не бігав і не веселився. А оце, що у вас із ялинкою, то так і треба?

-Ні,  то вони її трохи, знаєте, повалили - коли ганяли тут, а тепер …

-Нічого, зараз я її поставлю правильно. Сюди можна?

-Ага. 

-Коли у вас є тваринка в домі, ставте ялинку вище, прикріплюйте, щоб не можна було сягнути. І ніяких дощиків.

От він все ж не такий тупий, як решта людей. І вчить малих і дурних. Лицар він у мене. А красень же ж який,  майже як я! А вона не цінить, по-моєму. 

-Я знаю про дощик. Дякую. Тепер красиво. 

Ага, диви, яка краса. Мала погань просто з шафи плигає на деревце. Всі робота їй же під хвіст.

Що,  з’їли? Тепер бачите, хто тут шкідник і бандитка?

От же ж ці люди. Де справедливісь? Вони ще питають, чи вона не забилася.  

Люди, ви сліпі й дурні. І це сумно насправді. Мабуть.

-То ти сліпий, а ще безхвостий! Не бачиш - він не хоче йти звідси, а приводу залишитись не було. Довелося мені, з ризиком для життя...

І я починаю сміятися, як ненормальний. 

А чому я сміюся? А тому, що мені весело. У мене камінь з душі звалився. 

І зовсім не хочеться ображатись на те, що мені так робити не можна. І питати,  де справедливість або чого вони сміються. Смішно їм. Раденькі, що дурненькі.

А я чого раденький? Вам не зрозуміти. Я й сам не дуже розумію.

Вони знову дивляться одне одному в очі,  й посміхаються як дурні. Хоча чому як. Дурні і є.

Запах такий я знаю. 

То все, фініта…

От же ж! На кого він проміняв свою королеву? 

Хоча… Ні, не хоча. 

Мала, котів любить, стрижена й дивиться на нього без поваги.

Ну не знаю. Може вона ще виросте й погарнішає? 

-Сам ти виростеш. На себе подивись. Опудало безхвосте. Вона красуня, як і я.

-Це точно. Дві красуні. Одна одної красивіше. Просто вбивча краса.

-Мені вчувся натяк. І ти ще про це дуже пошшшкодуєшшш.

-Та я вже. Тільки пізно.

-Ага, це точно.

-Ой радуйся зееемле, син божий народииився…

-Що це? Нащо так кричати?

-Це, дурне кошеня, традиція така. Вони співають, бо свято. І за це треба їм винести чогось  смачного і грошей. Різдво називається. Ясно тобі?

-Пхе. Святкувати, що когось зарізали?

-Не зарізали, а народили. Їх спасителя. Зовсім неграмотна. Вчити ще тебе й вчити. 

-Пхе, вчитель знайшовся...

-Я не спитав навіть, як вас звати. - каже мій бідося, що вже знову встановив ялинку рівно й не знає, що далі придумати, щоб не йти звідси.

Нічосі, він раніше ніколи так не нітився з дівками. Тобто з  дівчатами, не сичи на мене, рожева пантеро. Ти не кобра, а кошеня. Поводься пристойно хоч в такий момент...

-Скажіть, щоб я хоч знав, хто мого Енжі врятував. Його насправді Енджел звати. Він янгол. Справжній. Не смійтеся.

-Хіба я сміюся? А мою красуню звати Ангеліна. 

-Соупадєніє...

Вони ще довше сміються. Так тепер все життя буде?

-От і познайомилися. Різдвяне диво і два янголи нас познайомили.

-Я Оксана. - каже маленька хазяйка рожевої янголиці.  Ну хоч ім'я гарне. 

-Я Андрій. - відповідає мій бідося.- раз ми уже познайомилися, може я вас кудись запрошу? Якщо ви звісно уже не запрошені на сьогодні. Тоді може на завтра?

-Насправді запрошена. Була.  Але передумала туди йти - ще вдень.

От вона чого така засмучена була. Мабуть, теж якогось короля позбулася.  Ну то вона нічого не втратила. Мій все одно краще. 

-Нова радість стала сьогодні. Не треба повертатися до старого, Оксано. Давайте сьогодні веселитися. У нас же все добре тепер.

-Ще і як добре. І буде ще краще.

Отак закінчилася ця Різдвяна історія.

І почалася інша, де все добре і буде ще краще.

Якщо вона вам сподобалася, поставте вподобайку і поширюйте в соцмережах або порекомендуйте її друзям.

Від мене вам будуть промені вдячності й нові історії.

Підписуйтесь тут, щоб не пропустити оновлень:

 https://booknet.com/uk/roma-arvederch-u7854584

Зустрінемось в інших цікавих книгах, друзі :)