ІІ

***

- Шайсе! – вилаявся Ганс. – Фері, Ондраш! Де ці недоумки?

А лаятися було чого! Після двохгодинного переходу, коли розпочався тривалий підйом в гору кінь спіткнувся та, здається – зламав ногу.

- Пане, так ми ж казали, що коні в горах не потрібні… - покірно схилив голову старий Ференс. Його син Ондраш тим часом почав оглядати ногу коня.

- Тетолаваш, а ло нем фог товабб менні! – звернувся Ондраш до батька.

- Що він каже? – повернув голову Ганс до Ференса.

- Каже, що кінь далі не піде! – весь зжався Ференс. – Я гадаю і двох інших не варто тягнути в гори.

- І що ти пропонуєш, дурню? Це ж весь вантаж треба розділити між нами. Та ще й мінус один носій, який з конями повинен буде повернутися! Ти вважає, я нарівні з вами буду вибухівку тягнути?

Ференс розгублено почав озиратися навколо. Відкрив рот щось сказати, але син не дав йому сказати:

- Пане, нем сердиться! Хадьхатунк ловокат а фалубан!

- Шайсе! Коли ви вивчите мову? Кожен белькоче по своєму! Ференс, що він каже?

- Пропонує залишити коней в селі… я пригадав, тут недалеко є поселення русинів…

- Русинів? Це хто такі?

- Мадяр правий, Гансе! – звернувся до австрійця один з підривників-чехів. – Ми можемо там і коней залишити, і провідника взяти, а мо і носіїв, щоб самим динаміт не тягнути.

- Хто такі ті русини і де це село? – погляд  Ганса бігав між чехами та Ференсом. Його багрянець поступово починав зникати з обличчя, явна ознака заспокоєння людини. – Чому я бачу цього села на карті?

- Одраш, меньєн іде? Муташд мега теркепен! – і вже звернувшись до Ганса – Ондраш покаже!

Онраш підійшов до Ганса, кілька секунд дивився на карту, і тицьнув пальцем:

- Ода!

Ганс зробив позначку. Потім дістав компас, десь щось крутився, визначаючи місце. Потім скрушно похитав головою, і положивши карту під лінійку зробив кілька штрихів.

- Так! Добре… Приймається! Ондраш в голову колони і показує дорогу. Там і заночуємо!

Ондраш не поспішаючи підійшов до коня, що пошкодив ногу, і наклав шину. Потім по черзі підійшов до двох інших коней і щось нашіптуючи їм на вушко, схилявся до їхніх ніг, та фіксував їх.

- Елег!

- ???  - Ганс подивився на Ференса і Ондраша.

- Все буде добре, пане, - усміхнувся старий мадяр.

Молодий Ондраш був з Фабіо одного віку. Він чудово знав німецьку, а ще - русинську. Проте категорично відмовлявся говорити німецькою мовою – вважав її мовою загарбника. Його ж батько не вважав чимось поганим говорити із тим хто платить гроші його мовою, однак сину не перечив.

Високий, широкоплечий, кремезний. В Ондраші важко було впізнати мадяра. Це можливо через те, що матір його була русинка. Матір Ондраш не пам’ятав, бо померла ненька дуже рано. Але батько казав, що його мама була надзвичайної вроди, з русим довгим волоссям, і синіми бездонними очима. Чорне, кучеряве волосся та батькові карі очі контрастували з кремезним виглядом молодого мадяра. В Сюлеші, де часто доводилося бувати Ференсу із сином по роботі, Ондраш був завидним женихом… був єдиним сином, мав хату, був добрим газдою. Робота в його руках горіла, за що не брався – доводив кінця. Дівки мліли від його погляду… але серце юнака було вільне.

Ондраш твердою ходою підіймався в гору, ведучи за узду пораненого коня, час від часу поглядаючи на його хвору ногу. Кінь кульгав і було видно, що йому важко ступати. Колона й до цього рухалася не дуже швидко, а тепер ще більше сповільнилася.

Бригада підіймалася дорогою, яку й дорогою назвати було важко. Звивиста, кам’яниста, місцями з великими шматками породи. Видно дорогою не так часто користувалися, хоча звичайний віз проїхати тут міг. Обабіч дороги суцільною стіною росли смереки, які закривали собою ліс. Далі виднілися чагарі, які здавалися настільки непролазними, що й годі було туди потикася. Тішило те, що за літньої спеки смереки затіняли подорожуючих.

Після годинного підйому було вирішено зробити привал. Ганс подивився на годинник, та дав команду шукати місце для табору. На спуску в долину знадобилася галявина, яку й облюбували працівники. Двадцять працівників, за виключенням Ганса, Фабіо, підривників-чехів та Ференса з сином, що трималися осібно, почали розводити багаття та готувати обід. Чехи відкрили консерви та продовжили щось жваво обговорювати рідною мовою, Ганс знову взявся за записник, а Ференс із сином розділили окраєць хліба та шмат сиру вмостилися під розлогою смерекою почали свою нехитру трапезу.

Фабіо ж почав блукати між смерек. Дійсно, Карпати сильно відрізняються від його рідних Альп. А ягоди? Він таких ніколи не бачив! Цікаво, чи можна їх їсти? Помітивши гриби, які темними шапками відверто провокували його дослідити їх, Фабіо присів, почав їх оглядати. Дивна природа Карпат! О, а ось мухомор ні з чим не перепутати…

Ягоди, гриби, квіти… А смереки? Фабіо милувався природою та не зчувся, як віддалився від табору.

- Ти вважаєш, що можеш вільно так ходити? – почув Фабіо за спиною та озирнувся. Спершись на смереку стояв Ондраш.