V

Міланка повернулася до хати раніше войте. Той ще біля церкви сперечався з отцем Матвієм. Ондраш із Фабіо зібралися тільки-но господарі пішли до церкви. А що там було збиратися? Планувалося в межах кількох годин дійти до хати мольфара, Міланка повинна була його переконати прийти в село на допомогу… ну і повернутися до села. А там і провідник прийде, вони й продовжать свою путь.

         Поки чекали поверненням Міланки, Ондраш почав виконувати свою обіцянку, та почав начати Фабіо русинської говірки. Молодий італієць хоч і був здібний до мов, проте русинська давалася йому важко.

- Мене звати Фабіо! Я вражений твоєю вродою! Повтори.

- Мені зваті Фабі! Я вражен… враж… вражжже… ній твою вродо.

- Ще раз! – наказовим тоном сказав Ондраш.

- Мені зваті Фабі! Я вражен…ній твою вродой. Це важко! А ще це означає?

- «Mein Name ist Fabio! Ich bin beeindruckt von deiner Schönheit!» - сказав мадяр по-німецьки.

- Мамма мія! Яка важка мова! Але наскільки мелодійна! Як моя рідна італійська.

- Здаєшся?

- Нізащо! – твердо заявив італієць.

- Я бачив у тебе олівець. Маєш папір?

- Звичайно, а навіщо?

- Хочу написати тобі дещо…

Фабіо передав другу папір на огризок олівця і той почав старанно виводити німецькі букви, намагаючись сфокусуватися та написати русинські слова латинськими буквами. Тим часом Міланка попоралася і зайшла в господу. За нею увійшов войт.

- Пане Ондраш, ви готові з товаришем? – запитав войт.

- Так Штефан-ур! – відповів Ондраш.

- Чудово! Міланко, давай рухом. Пани чекають. – і повернувшись до Ондраша сказав: Міанку слухати у всьому, зі стежки не звертати! Зрозумів? – Ондраш кивнув і перевів слова войта Фабіо.

Через три-чотири хвилини Міланка стояла в дверях, склавши руки на грудях та показово надувши губки. Фабіо зачаровано задивився на дівчину, а Ондраш – приснув сміхом, і проходячи повз дівчину кумедно спародіював її гримасу.

Друзі та дівчина попрямували до виходу із села, якою бригада Ганса заходила, і лише коли майже вийшли на дорогу, Міланка різко звернула вліво і попрямувала до берега струмка. Хлопці лише переглянулися і попрямували за дівчиною. Вона обернулася та махнула рукою, наказуючи слідувати за нею.

Розпочався довгий підйом берегом струмка, який мирно прямував свій потік до села. Йшли мовчки, кожен думав про своє. Дорога була обрана досить вдало: сам берег був пологий, кам’янистий, на ньому майже не було рослинності, що й не дивно. Йти лісом було б незручно через смереки, що росли щільними рядами. А ще чагарі, які можна було побачити, змушували б мандрівників обходити перешкоди.

Десь через годину Фабіо почув дивний шум, але зробив вигляд ніби нічого не сталося. Вирішив дочекатися розв’язки ситуації, оскільки шум наростав.

- Водоспад! – повернулася Міланка і показала рукою в напрямку, звідки лунав шум.

Як був здивований Фабіо, коли вони вийшли на берег озера, обрамленого з південної сторони високою кам’яною стіною, з якого з шумом вода падала в озеро. Саме з цього озера і витікав струмок, який біг через село. На виході струмка із озера було ще одне диво – велика загата, збудованого невідомим інженером. Ну як невідомим… Он поплив один із них  - бобер.

- Зробимо привал! – скомандувала дівчина та пішла напитися води.

Коли Міланка повернулася, Фабіо звернувся до Ондраша:

- Запитай Міланку,чому ми йдемо струмком? І чому войт наказав не звертати зі стежки? Є якась небезпека?

- Що пан німець хоче? – почувши запитальний тон італійця запитала дівчина.

- Він не німець, панночко! Він італієць! І питає, чому твій батько попереджав про небезпеки…

- Італієць? Ну так, не німець! Чорний і кучерявий… Це різновид фекетуня? – дівчина розсміялася та скорчила мармизку в сторону Фабіо. Той лише зніяковіло усміхнувся, звичайно, нічого не зрозумівши.

- Ні! Далека країна на березі моря!

- Он як! Скажи італійцю, русинські Карпати небезпечні? Тут живуть чугайстр, блуди і нявки, можна зустріти і біса. Оцько більше блуда боїться, бо той як закрутить, то тільки молитися зможеш. Але оцько каже, що молитва не має сили, якщо оберегу мольфара не маєш. От так!

- Далеко нам іти? – спитав Ондраш.

- Саме важче піднятися… - і дівчина показала рукою на стіну, з якою в озеро падала вода. – інакше обходити. Якщо обходити – то довго та далеко! А так, то після підйому – ще трошка.

Ондраш переклав для Фабіо сказане дівчиною, той слухав з розкритим ротом, а дівчина відверто сміялася з молодого італійця.

Під час відпочинку Фабіо штудіював записи, які йому зробив Ондраш, щось собі мугикав під ніс. Він вирішив вивчити русинську… Йому подобався цей дивний край! А це ця зеленоока… як її назвав Ондраш?.. Няка? Мавка? Вона запала йому в душу…

Сонце піднялося в зеніт, коли дівчина подала команду підійматися, показала стежку, якою почала сама підійматися. Хлопці почали стежкою підійматися вслід за Міланкою. Кілька разів Фабіо, мало не впавши, підсковзнувся на мосі, і Ондраш, подавши руку другу – витягував його. Підійматися дійсно було важко, а взуття хлопців не було пристосовано до такого підйому.