Залізниця в горах

VІІІ

Коли сонце почало хилитися до заходу, мандрівники вийшли в долину, що з трьох сторін була оточена високими скелями, а із західного - лісом,з якого вийшли робітники Ганса. Долина була всипана валунами різного розміру. Під самою скелею, у східній частині долини стояла хатина. Хатина? Скоріше землянка. Ганс наказав рухатися в тому напрямку, в хатині він планував і розміститися.

- Прокляте місце… - тихо промовив Йошко, весь зжався і оглядався навколо. – Тут нічниці заберуть наш сон, а мо  життя…

Хлопці переглянулися, в Ондраш звернувся до провідника:

- А чом це місце прокляте?

- Старі люде говорять, що на початку часів тут був бій між людьми та бісами. Біси були сильні і багато людей зробили злими та обернули на свою сторону. І почалася битва між людьми! І біси почали перемагати! Тоді божий ангел обрушив скелю і побив людей, що стали на бік бісів, а бісів загнав під цю гору. – почав розповідь Йошко, і показав на гору, під якою стояла хатина. – Люде божі за наказом ангела вийшли з долини, а мольфари запечатали долину зі сторони лісу, щоб жодна нечисть не змогла вийти до лісу, навіть вирвавшись з-під гори. Люде, що стали на бік бісів не отримали прихисту на небі, бо стали на бік зла. Але й до пекла їх не брали, бо робили зло не з власної волі, а через слабкість душевну. От і бродять долиною! А біси стогнуть під горою та риють вихід на землю. Я не брешу! Сам чув, коли тут ночував раз…

- Ого! І духів бачив? – спитав Ондраш.

- Бачив! Їй-бо бачив! – перехрестився провідник. – Нічниці мій сон забрали тої ночі… І чую, як хтось виє посеред долини. Я з-за каменю визирнув і мало не вмер – дві напівпрозорі постаті бились на мечах, не захищаючись. І від кожного поранення чути було стогони. Напевно вбити один одного хотіли.

- Брешеш! – не витримав Ондраш.

- Їй-бо не брешу! – ще раз перехрестившись, ображено сказав Йошко.

- Що він там розповідає? – спитав Ганс, підійшовши бо хлопців.

- Так, що? – не витримав Фабіо.

- Йой, та так, легенди… Темні люде! – відмахнувся Ондраш.

- Ні, ти розказуй! Розказуй! Мені цікаво! – потряс за руку друга італієць.

Ондраш почав переказувати те, що йому розповів Йошко. Ференс і так чув та знав про що мова, тому взявся розводити вогнище, а інші сиділи розкривши рот. Йошко тільки час від часу, коли чув знайоме слово – кивав головою. До гурту зійшлися чоловіки з бригади Ганса, у тому числі брати-чехи, і теж слухали розповідь, покидавши свої справи.

- Ой, темні люде! Ніколи тут не буде цивілізації, чи проведи їм залізницю, чи дай їм вилку з ножем і тарелю фарфорову. – дослухавши до кінця розповідь сказав Ганс, і підвівшись пішов геть. Почали розходитися й інші чоловіки, жваво обговорюючи почуте.

- Треба буде варту ставити… - сказав хтось.

В повітрі відчувала напруга. Робітники хоч і відпочивали, постійно оглядалися по сторонам. Вони завчасно визначили, що сидітимуть гуртом біля однієї ватри, що своїм світлом повинна була відлякувати диких тварин. Визначили тих, хто підтримуватиме вогнище та заготовили достатньо, на їхню думку, дров. Також встановили черговість чергування.

Ганс із підривниками-чехами зайняли хатину, запропонував було і Ондрашу із Фабіо приєднатися до них, одначе Ондраш попросив, щоб його місце зайняв батько, а італієць сказав, що буде чергувати по черзі з молодим мадяром, щоб той ще й дав йому кілька уроків русинської. Ганс лише знизав плечима та погодився.

На табір зійшла ніч, але як пророкував Йошко, нічниці забрали сон. Сам Йошко ж зник з табору чи десь заховався, але серед робітників біля вогнища його не було. Ондраш давав товаришу черговий урок русинської. Фабіо старанно вимовляв слова, які йому говорив мадяр і намагався запам’ятати їх значення. Він намагався відволіктися від думок про події із ведмедицею. Робітники навколо вогнища тихо перемовлялися. Було чути, що вони теж під враженням трагедії і обговорювали деталі. Дехто бідкався, що у нього були погані передчуття і це останні заробітки. Інші обговорювали містичне зникнення ведмедиці.

В небі загорівся повний місяць, який час від часу закривали хмаринки, що пропливали. Та в цілому небо було чисте і можна було роздивитися різки, якими рясніло небосхил. От хтось із робітників почав розповідати про сузір’я, які пам’ятав за розповідями батька. А інший почав згадувати легенди, як виникли ці сузір’я. Навіть Ондраш із Фабіо відволіклися на ці розповіді, вдивляючись в зірки.

Раптом почулося дивне гудіння. Якраз із-під гори, трохи поодаль хатини. В самій хатині запалилося світло, із неї вибіг Ференс, за ним Ганс із братами-чехами. Гудіння посилювалося. Із скель почали відриватися валуни і летіти вниз. Робітники підірвалися із своїх місць та побігли під стіни хатини. Перші валуни упали в долину піднявши пилюку. Ось один впав на дах хатини, проваливши його. В метрах двадцяти почувся відчайдушний крик. Голос був схожий на Йошка, однак ніхто не ризикнув бігти в ту сторону.

Гул зник так само раптово, як і почався. Чоловіки розгублено дивилися один на одного. Зі сторони лісу почувся протяжний завивання, в чоловіки, швидко поробивши смолоскипи з палок на ганчір’я – повернулися під стіни хатини.

- Дійсно, прокляте місце! – почувся голос одного з робітників.

- От і не вір після цього в ці жахливі історії… - сказав інший.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше