ХІ

***

Нічниці таки забрали сон після відвідин проклятої долини. У будь-якому випадку – у Фабіо. Італієць, на відміну від Ондраша, ніяк не міг заснути, крутився. Тільки закривав очі, як починалися снитися дивні людські фігури і головами псів, які з вогняними мечами і щитами танцювати войовничі танці. Навколо песиголовців танцювали біси, вигукуючи невідомі слова. Як тільки Фабіо уві сні наближався до гурту бісів та намагався розібрати слова – сон відразу обривався, і виявлялося, що проспав хлопець від сили кілька хвилин. І знову він не міг заснути, крутився…

Фабіо уже відверто скучив за кольоровими добрими снами, у яких він бачив Міланку. Намагаючись відтворити образ дівчини у пам’яті хлопець натужно простогнав. Але бачились вони всього лише два дні тому. Кляті гірську духи і біси, кляті забобони. Вони повністю зайняли його думки.

Світало… Італієць за всю ніч спав від сили, можливо, години дві. Лежачи горілиць він дивився на промені сонця, що пробивалися крізь вершини гір. Чоловіки навколо почали прокидатися. Серед перших прокинувся старий Ференс, що піднявшись потягнувся простягши руки до сонця. За ним встав і його син, і до хрусту кісток розправив плечі. Побачивши, що Ондраш уже піднявся, встав і Фабіо. Він би зараз не відмовився від філіжанки запашної кави. Як же він скучив за її ароматом. Але де тут у горах взяти ту каву.

- Доброго ранку! – звернувся до Ондраша Фабіо по-русинськи. – Гутен морген! – уже сказав усім іншим.

- Гутен, гутен! – усміхнувся Ондраш. – Готовий до пошуків?

- А куди ви зібралися? Спитав сина Ференс – І не снідавши!

- Поснідаємо, батьку і підемо! – кивнув Ондраш. – Треба Фабіано знайти, де є каміння для його роботи.

- Ну, це важливо! – кивнув старий мадяр і діставши шмат хліба і сиру подав сину.

На середину галявини вийшов Ганс, до нього підійшли підривники-чехи та почали щось в півголоса обговорювати. Ганс лише кивав головою, а потім звернувся до бригади:

- Як і говорив я вчора – ми з підривниками  йдемо оглянути місцевість. Мені потрібно два добровольця-верхолази, оскільки можливо потрібно буде встановити мітки!

Сказати, що добровольці таки не рвалися цієї виправи Ганса – не сказати нічого…  Бригадир побагровів від злості:

- Мені призначити добровольців?

- Ні, пане! – наперед вийшло два чоловіки середнього віку. – Ми готові… Коли вирушаємо?

- Негайно! – рявкнув Ганс і тут же повернувся до Ондраша і Фабіо. – Ви теж вирушаєте? Вам потрібні добровольці? Чи може ще щось?

- Ні, нам не потрібні люди… - швидко зорієнтувався Фабіо. – Якби тільки карту… Щоб відмітити дорогу і місце, якщо ми знайдемо потрібне…

- Карту… - задумався австрієць. – Карту… - Ганс підійшов до свого наплічника і зануривши у нього руку щось довго там шукав. – Ось, візьми! – Ганс протягнув хлопцю складений вчетверо клапоть паперу, на якому було написано «Мармарош - Рахів», що навіть не нагадував карту.

Італієць розгорнув карту, а Ганс, взявши червоного олівця, після короткого погляду на карту зробив помітку:

- Ми зараз ось тут! Роби усі помітки, щоб ти не побачив цікавого! Зрозумів?

- Так, пане! – відповів Фабіо, і склавши карту заховав її за пазуху.

- Як я говорив раніше – ми вирушаємо. – звернувся бригадир до робітників. – За старшого – Ференс. Але, лайдаки, те що мене не буде поруч зовсім не означає, що ви будете в носі колупатися! Організувати збір хмизу, а також – чергування… І щоб без ексцесів! Усе живе, що на чотирьох ногах заходить на галявину – відстрілювати! Все, що на двох ногах – затримувати і зв’язувати, до мого повернення. Ясно?

- Ясно, пане! – гуртом відповіли робітники.

Ганс та четверо його попутників заховалися в гущавині, а Фабіо підійшов до Ондраша та розстелив на землі карту, отриману від бригадира:

- А ось тепер перше питання – де шукати той клятий замок? – похитав головою італієць.

- Ну, у будь-якому разі – не в лісі! – розсміявся Ондраш.

- Добре, знавець фортифікацій! Які твої пропозиці?

- Давай помізкуємо… - сказав молодий мадяр і почав оглядати карту. – Як на мене тут є лише два місця, де б доцільно було б , на мою думку розмістити замок. Ось тут і тут! – і Ондраш тицьнув по черзі в два місця.

- Гаразд, це майже поруч, та й недалеко… Але якщо ти помилився? Ми завтра звідси вирушимо далі!

- А ти гадаєш, ми знайдемо замок, про який казав мольфар і відразу на нас, як з рогу достатку посиплються відповіді?- зареготав Ондраш.

- І що ти пропонуєш? – підняв очі на друга Фабіо.

- Давай будемо вирішувати питання по ходу їх виникнення… У будь-якому випадку, вважаю, потрібно щось придумати, щоб затриматися тут! Але спершу треба знайти замок.

- Гаразд! Приймається! – сказав італієць і почав складати карту.

- Батьку! – крикнув по-мадярський Ондраш старому Ференсу. – Ми йдемо! До заходу сонця повернемося. У відповідь той лише махнув рукою і продовжив займатися своїми справами.

Хлопці ж попрямували до лісу. Сонце ще піднялось не дуже високо. Друзі взяли із собою лише саме необхідне, щоб не обтяжувати себе під час швидкого переходу: карабіни, фляги з водою і міцну мотузку. Також взяв Фабіо бінокля, якого купив ще в Італії. Ондраш ще в кинув в суму через плече пів буханця хліба та два шматки в’яленого м’яса.