ХІІ

***

- Слухай, Гансе! Я все розумію, але ти впевнений в цій карті? – звернувся до австрійця Ян коли вони втретє повернулися до валуна, від якого вели чотири різні стежки вглиб гір. – Ми витратили майже цілий день! А ці холопи можуть почати щось здогадуватися… Або задавати незручні питання…

- Ти дурень чи лише придурюєшся? – закипів бригадир, але моментально погасив свій гнів, помітивши погляди робітників. – Хоча в дечому ти маєш рацію!

Ганс почав ходити по колу, обдумуючи дурнувату ситуацію, в яку він потрапив. Ні, в карті він не сумнівався. Хоча б згадати, як старий німець не хотів віддавати цю карту. Ганс згадав як доволі важко було видерти карту з чіпких пальців помираючого тестя. Дурень думав, що розповівши легенду та свого часу показавши карту зятю, зять вирішить взяти його в долю. Шукай простачків! Ганс після того вечора вирішив отруїти тестя та збагатитися самому.

Цей замок реально існує! Австрієць був у цьому впевнений… Він провів багато часу в празьких і марамароському архівах, і всі папери вказували на те, що в горах дійсно був побудований замок. Ціль зведення фортифікації залишалася незрозумілою, оскільки замок стояв обабіч торгових шляхів. Побудований він був десь в той самий час, що й Сюлешський замок  та Середнянський замок тамплієрів.

Сюлешський замок пов’язують з розбійником Канко. А цей загублений замок міг бути як прилистком тамплієрів, так і розбійників. Жодних скарбів мадяри в Середнянському замку не знаходили. Про це стверджують їхні архіви! Що ж до розбійників, то жандарми ганяють їх лісами, але їх чимало залишається в горах, продовжуючи грабунки

Як би там не було, Ганс впевнений у тому, що його чекає багатство, і чимале. Тому він і підбив на цю аферу братів-підривників, з якими працював в Татрах на будівництві. А отримати ліцензію  направлення в Марамароському комітаті на будівництво залізниці – це вже було простіше, ніж відібрати в дитини цукерку.

Проте, тепер потрібно відповідати статусу бригадира, а не шукача скарбів. Що складніше! Ні, Ганс звичайно мав чималий досвід у справі, за яку взявся. Та й плата на будові дозволить вести безбідне життя. Але бажання швидкого збагачення не полишало австрійця.

Ганс замотав головою відганяючи думки. Час діяти!

- Мірко! Ян! Беріть тих лайдаків та йдіть он туди! Мені потрібні мітки ось там і там! – бригадир показав пальцем місця, де хотів бачити мітки. – Підете цією тропою! – Ганс показав на другу тропу, що вела від валуна.

- Добре, пане! – виструнчились придурюючись брати-підривники.

- Поки ви будете підійматися, я досліджу ще цю стежку! Але завтра доведеться повернутися… - сказав вже він з метою обману робітників. – Мітки потрібно буде поставити і з протилежного боку провалля.

Робітники лише кивнули головами та почали підйом тропою. Ганс же, як і говорив, пішов четвертою стежкою. Ця стежка виявилася значно довшою, ніж три попередні. Вона поступово звужувалася під натиском скель, що грізно нависали на головою австрійця. Потім почався крутий підйом між скель. Стежка була всіяна камінням різного розміру, тож доводилося ступати дуже обережно, щоб не спіткнутися. З одного боку це було дурістю – вирушити сюди одному. З іншого боку – потрібно підтримувати легенду. Ох не легко бути шукачем скарбів!

А підйом все не завершувався… Поворот наліво, два повороти направо… Знову підйом! Ось уже видно просвіт між скелями… Нарешті! Ганс видерся на скелю. Овва, яка краса! Що не кажи, яке Карпати – дуже красиві гори! В них важко не закохатися.

А ось і замок! Ганс розклав підзорну трубу і почав розглядати замок… Не збрехала карта! Хоча, збрехала… Ой як збрехала! Та тут миль вісім-десять… Або треба обирати інший шлях. Ганс зробив помітки в карті.

Він дійсно вирубаний в скелі! Навіщо? Які цілі переслідував той, хто збудував цей замок в цій глушині? Хоча, яка різниця!

- Ну і як тут бути?.. – запитав Ганс сам у себе вголос.

Питання залишилося без відповіді. Було зрозуміло, що необхідно затриматися тут ще мінімум на два дні: завтрашній день на підтримку легенди для робітників, і ще один день на розвідування дороги до замку. А вже тоді приймати рішення!

Задуманий австрієць почав повертатися до валуна, же вони розійшлися з робітниками і підривниками-чехами. Апропо! Компаньйони йому потрібні, але ділитися скарбом? Ганс махнув рукою, відганяючи думки. Не варто ділити шкуру  не вбитого ведмедя… О, ведмедя! Знову ці думки… Клята чортівня з тим випадком. Четверо робітників втратив задарма, а інші налякані і зденервовані.

Так роздумуючи Ганс вийшов до валуна і зіштовхнувся з Мірком. Він подивився на годинник. Його розвідка зайняла не повних дві години.

- Знайшов? – запитав той.

- Так…

- Серйозно? – засяяв як новенький мідяк Мірко.

- Серйозно! – гавкнув Ганс.

- Ми теж виконали завдання! – підійшов радісний Ян.

Ганс взяв у руки підзорну трубу. Так, ось перша мітка, а ось друга… Чудово!

- Завтра треба буде поставити мітки на протилежній стороні. – сказав австрієць продовжуючи дивитися в підзорну трубу. - Відпочивайте поки. – звернувся Ганс вже до робітників. – За півгодини повертаємося в табір!

Ганс відійшов в сторону з братами-чехами і розклав карту, та почав говорити в півголоса: