Залізниця в горах

ХІІІ

Потрапивши до зали замку хлопці застовбеніли. Складалося враження, що час у цьому замку зупинився: на стінах зали висіли картини, на яких були зображені персони середньовічних шатах; смолоскипи, закріплені на стінах не мали слідів тривалого використання; на сходах, що вели на другий поверх була встелена червона доріжка. Вікна, на другому поверсі, як змогли впевнитися друзі, загалом були цілими, хоча  два були відчинені настіж та кілька шиб було розбито, а вітер гойдав вікна на завісах. Гардини, що висіли на вікнах теж мало постраждали від часу, в від вітру погойдувалися, ганяючи пилюку.

Посеред зали стояв великий круглий стіл з тринадцятьма стільцями. Тринадцятий був найвищий серед інших, з різьбленою спинкою та якимось гербом, що від променів сонця, які пробивалися через вікно виблискував позолотою.

Фабліо та Ондраш почали повільно просуватися веред, захоплені побаченим. Складалося враження, що замок покинутися місяць-два тому. Ондраш підійшов до каміна. Його не залишало відчуття, що замок час від часу використовується кимось. Він занурив руку у камін, але навіть попелу там не знайшов: якщо хтось і буває у замку – він ретельно за собою прибирає. Тим часом Фабіо повільно підіймався на другий поверх. Сходи під його ногами заскрипіли. Вони виявилися дерев’яними, хоча спочатку здавалося, що вони висічені з каменю.

Молодий мадяр звернув увагу, що вони залишають, не бажаючи цього, численні сліди, що могло зіграти з ними злий жарт, якщо хтось навідується до замку. Та й двері доведеться повернути на місце.

З такими думками він догнав Фабіо, і вони почали досліджувати другий поверх замку: на другому поверсі було розташовано п’ять величезних кімнат – центральна кімната навпроти сходів була чи то бібліотекою чи кабінетом власника замку.

Фабіо перший увійшов у кабінет… Широкий дубовий посеред кімнати, з масивним стільцем за ним. І стіл, і стілець були вкриті товстим шаром пилюки. З двох сторін від стола височіли полиці з книгами. Книг було чимало, усі товстенні з різними кольоровими обкладинками, деякі навіть з позолотою чи срібними буквами. Ось латина! Ось німецькі книги! А ось навіть італійською мовою…

За спинкою стільця висіли важкі темні гардини. Навіщо вони тут? Судячи з положення замку – вікна тут просто не може бути! Поки Фабіо розглядав книги, Ондраш відійшов до гардин та плавно, щоб не здіймати пилюки – розвів їх. Дивно, але там була кам’яна стіна… Мадяр почав її досліджувати,  оскільки наявність цієї стіни тут теж було лишнім, а за самою стіною ледь чутно був якийсь незрозумілий звук… А це ці гардини!

- Що то хочеш там знайти? – спитав Фабіо, спостерігаючи за другом. – Таємний хід в стіні? В кам’яній стін?

- Тоді поясни мені, навіщо тут гардини?

- Щоб мінімізувати холод від каменю! Як і кам’яна кладка за спиною! Можливо у господаря був ревматизм… чи спина хвора…

- Тоді поясни мені цей дивний звук! – Ондраш приклав вухо до стіни. – Так як мінімум вітер гуляє…

- Так ти сам бачив, що замок, висічений в скелі… - зробив заключення італієць. – Між скелею та стіною повинен бути простір, в якому час від часу гуляє вітер…

- Тобто ти не віриш, що тут є потаємні ходи? – розчаровано спитав Ондраш.

- Потаємні ходи повинні бути в кожному замку! – підморгнув Фабіо. – Але чи встигнемо ми все дослідити?

- Так, до речі! Час повертатися…

- Ага, нам ще вхідні двері на місце поставити… - зітхнув Фабіано.

- І максимально замести сліди! – у відповідь другу зітхнув Однраш. – Якщо твоя гіпотеза вірна – то тут завтра-позавтра будуть гості.

- Я й забув про це уже…

Ондраш спустився в залу, де в коморі знайшов шмат старої гардини. Він прочинив двері лівору від комори – там виявилася кухня. «Труба буде й сюди заглянути. Можливо вдасться встановити, як давно замок навідував хто-небудь…» - подумав мадяр.

Хлопці стали водити старою гардиною змітати залишені ними ж сліди. Результат виявився так собі – вони підняли цю всю пилюку доверху, а розводи на підлозі вказували, що таки тут хтось був. Залишалося сподіватися, що піднята курява вляжеться та максимально сховає сліди присутності.

Запилені і чхаючи друзі вийшли з дверей замку. Далі належало перекрити доступ до замку тваринам, та й поставити двері на місце, хоча б для виду. Завдання виявилося не з простих – важкі дубові ковані двері підняти було важко, але найважче зачепити двері за завіси, одна з яких була начисто зламана під впливом зусиль Ондраша і Фабіо. На цю процедуру хлопці витратили з добрих півгодини, за все ж максимально замаскували свій візит, та й зробили так, що не знаючи як відчинити двері, щоб проникнути в замок – повторно поставити двері за завісу буде неможливо.

Стомлені вони перебралися через замкову стіну та сіли на березі потому. Сонце повільно хилилося до заходу.

- Не хочу я повторно ванну холодну приймати, друже! – пожалівся Фабіо.

- Тоді давай шукати брід! Нам ще в табір повертатися!

Хлопці почали бродити по березі потоку, розглядаючи дно. Вона буда прозора, але піна, що здіймалася через зіткнення води та каміння, не дозволяла побачити глибину потоку. В кільком місцях водна глядь була рівна, але на поверхні ледь помітно закручувався вир, що говорило про наявність ями.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше