ХVІІ

Ганс ішов тропою та усміхався сам до себе. Добре, що він «посадив на хвіст» молодим лайдакам свого шпигуна. Тепер, як мінімум, бригадир буде знати, де ті холопи швендяють. А це вбереже від неприємностей у подальшому.

За австрійцем йшов Мірко і щось насвистував собі, потім два «добровольці», і нарешті Ян, який жував шмат м’яса. Раптом Ганс дав команду зупинитися і скинув карабін з плеча. Усі насторожилися та приготували зброю. Ганс показав рукою у напрямку широченного дуба, повз який проходила їхня тропа. Навколо дуба проходжував здоровенний ведмідь, і ніби на когось чекав, час від часу зупинявся та принюхувався.

«Ну вже ні!» - подумав Ганс. – «Не цього разу, тварюко! Я з тобою іншим разом розберусь! Лежати тобі ковбиком у мене біля каміну».

Бригадир показав рукою у протилежному напрямку і сам повів своїх робітників в підвітряну сторону. Вітер дув зі сторони ведмедя, тому він ніяк не міг почути запах чоловіків чи пороху. Просуваючись тихесенько лісом чоловіки постійно озиралися в сторону дуба, під яким стояв ведмідь. Дуже вже не хотілось роздивлятися косолапого зблизька.

Обійшовши, на думку Ганс, достатньо далеко звіра, австрієць та його люди повернулися на тропу.

- Я думав – все, капут! – порушив тишу Мірко.

- Не кажи «Гоп!» - перебив його брат. – Нам ще повертатися в табір. Томі моя порада всім – карабіни тримати готовими. Я не думаю, що та тварюка встоїть, якщо у неї кілька разів витрілить п’ять карабінів! Одночасно!

- Згоден з Яном… - сказав Ганс, але задумався. – Старий Ференс казав, що потрібно цілити ведмедю в око…

- Вже краще з ним не зустрічатися, пане… - проскиглив один із «добровольців».

Вони продовжили свою дорогу, коли раптом у них за спинами почувся протяжний рик, який повторився буквально через кілька секунд. А потім вони почули протяжний людський крик. Знову протяжний рик ведмедя, що майже злився з передсмертним криком невідомого. Чоловіки зупинилися…

- Хто б це міг бути? – озираючись по сторонам спитав Ян.

- Ти хочеш піти подивитися? – реготнув Ганс.

- У мене не має такого бажання… - знітився підривник.

- Невже італієць з мадяром попалися в пали ведмедю… - припустив Мірко.

- Так сходи, перевір! – не вгавав Ганс. – Чого ми тут взагалі? Ми полюємо на ведмедя?

- Заспокойся, Мірко! – заспокоїв брата Ян. – Крик був один, а вони двоє мали йти… Якомусь нещасному мешканцю гір не пощастило.

- А кому тут ходити?

- Все, досить! – рявкнув Ганс. – На зворотному шляху, як не об’їсть ведмідь все м’ясо, подивитесь кому не пощастило.

Група чоловіків продовжили свій шлях мовчки. «Добровольці» переглянулися, але змовчали. У їхніх очах читався жах.

Хвилин через сорок Ганс із попутниками вийшли до валуна, від якого вчора вони починали свої пошуки. Сьогодні Ганс вирішив особисто проконтролювати проставлення міток, а також проведення замірів. Рутина! Його тягнуло до замку, який вчора він побачив у біноклі. Натомість змушений займатися дурнею, яка не приносить ні морального, ні матеріального задоволення.

Від валуна вони ще йшли десять-п'ятнадцять хвилин, коли нарешті дійшли до місця, з якого можна було б видертися на скелю, де треба було проставити мітки. Австрієць оглянув скелю, дістав свій нотатник та почав щось записувати, час від часу поглядаючи на гору. Щось малював креслив, дивився в бінокль то на одну та іншу скелю, а потім повернувся до робітників:

- Ну, лайдаки, до роботи! Треба поставити мітки он там – і Ганс показав на скелю. – Коли будете там, я вкажу чіткі мітки.

Мірко дістав мітки, які подав робітникам, які ті мітки поховали в свої кишені, та почали підйом. Було видно, що це не новачки, які вперше в горах. Хоча підйом був не важкий, але як і будь яка така справа – доволі небезпечний. Подолавши половину шляху робітники зупинились на платформі перепочити.

- Нумо, швидше! – окрикнув робітників Ганс.

- Гансе, не варто їх підганяти! – втрутився Ян.

- Чого ти лізеш не в свої справи? – повернувся до нього австрієць. – Чи ти вважаєш, що скарби лежали стільки років, полежать іще? Так я з тобою не згоден! Я не молодшаю! Я ще пожити хочу в своє задоволення.

Навіть знизу було видно роздратованість робітників, які після короткого перепочинку відновили підйом. Тепер потрібно було подолати кілька метрів майже вертикальної скелі. Перший робітник без проблем подолав цю ділянку, а от другому це на вдавалося. Здавалося, робітник зараз зірветься у прірву. Знизу спостерігали за цим Ганс та брати-підривники.

- Гансе, як далеко до замку звідси? – продовжуючи дивитись вверх спитав Мірко.

- Якщо тою дорогою, яку я визначив по карті – три години ходу звідси… - відповів Ганс.

- Так можливо сьогодні туди на заглянемо?

- Дурню, а що я з холопами буду робити? Як їм все поясню?

- Гансе, а ти закипай! – повернувся до австрійця Ян. – Ще не факт, що вони сюди спустяться без проблем…

Тим часом і другий робітник видерся по вертикальній стіні, і ось вже два робітника кріплять мітки.