ХІХ

Молодий мадяр камінь за каменем розбирав завал. Як для звичайного завалу – це виглядало досить дивним, а як для пастки – надто складно. Камені різної форми та розміру. Ондраш відкидав їх за себе, і вони гулко падали, ударяючись о підлогу.

Скільки часу минуло Ондраш відповісти не міг, проте не зупинявся ні на хвилину, адже невідомо у якому стані Фабіо. Ондраша бентежило те, що з того боку завалу не надходило жодного звуку. Невже його друг непритомний?

Камінь, за каменем камінь. За спиною Ондраша уже виросла чимала купа з каменів, проте він продовжував розбирати завал, незважаючи на втому. Час від часу він випрямляв спину, потягуючись, але знову брався до роботи.

Ось Ондраш взяв великий камінь, прямо із середини. Ондраш не навчався в університетах, але батько казав, що він дуже головатий. От і зараз, щось йому підказувало, що витягнувши цей камінь – він суттєво наблизиться до свого друга. Мадяр обхватив каменюку руками, напряг спину и ноги та повільно потягнув валуна на себе. Не пішло! Ще раз… Хлопець піднатужив  ще дужче мязи и різко потягнув. Каменюка подалася! Пішла!

Ондраш спіткнувся і тільки чудом не опустив каменюку собі на голову. В останній момент йому вдалося кинути її собі за спину та ледве втримався на ногах, різко відступивши назад. Вслід за валуном гора  каменюк схлинула від стелі тунелю. Між стелею і горою валунів з’явився просвіт, який відсвічував тьмяним світлом.

• Фабіо! Фабіо! Ти живий? – закричав Ондраш, але у відповідь з тої сторони мовчали

Маряд видерся під стелю и почав інтенсивно розкидати камені, збільшуючи прохід, що мати можливість пролізти самому. Руки розбиті в кров, ноги гуділи, голова крутилась, але Ондраш чимдуж намагався розчистити прохід.

Ось коли він вже зміг протиснутися у вузьку дірку…Яким було його здивування, коли Фабіо він там не побачив. Трохи в далині догорав смолоскип, від якого йшло світло, що побачив Ондраш у шпарину.

Сліди друга вели вглиб проходу. Ондрашу не залишалося нічого як йди за слідами Фабіо. Раптом він помітив дивне світло в кінці проходу. «Світло? Тут?» - подумав молодий мадяр та продовжив свій шлях. В кінці проходу він побачив величезну печеру. Такі печери він бачив в Слатіні. Соляні печери Слатіни були відомі на всю Європу. І ця печера по величині не сильно поступалась баченій Ондрашем раніше.

Від виступу, на якому стояв Ондраш печера простягалася вниз метрів на дванадцять, в висоту сягала двадцяти-двадцяти п’яти. Вона мала еліпсоподібну форму, з кінця в кінець, якщо на око, приблизно складала п’ятдесят та сімдесят кроків відповідно.

Було видно, що в печері раніше щось видобувалося, в кінці печери було видно жолоби по яким текла вода. То тут, то там гірками лежали груди каменів, відбитих від скелі. «Точно не соляна печера!» - подумав Ондраш.

Щонайцікавіше, печера була освітлена. І не просто освітлена, а за допомогою електрики! Дивина тай годі. Ондраш чув, що лише в Будапешті почали впроваджувати новинку. Тільки-тільки щось подібне з’явилося, а тут він може спостерігати як це працює. Так, світло більше тьмяне та миготить… Але це тут, в Карпатах, та ще й в печері, під горою.

Мадяр почав повільно спускатися на дно печери, обережно ступаючи по вузькій стежині. Праворуч він побачив дивну конструкцію, що складалася з дерев’яної клітки, до якої зверху був прикріплений канат. Цей канат вів угору та кріпився в двох метрах від входу в печера на стелі.

Сам спуск Одраша зайняв хвилин п’ять. Важко було спускатися йому з такими габаритами, а швидкий спуск на камені шляхом вільного падіння – Ондраша зовсім не влаштовував. Спустившись донизу чоловік почав роздивлятися. Тільки зараз він збагнув, що слідів друга він не спостерігає. Тобі як він спустився?

Ондраш почав ходити по печері: ось стоять зачинені ящики, а он там ящики відчинені і в них динамітні шашки. Підійшов до жолоба, в якому стрімким потоком текла вода. Запустив руку: потік був холодним, а вода смачна. Поруч з жолобом стояли якісь миски та сита, лопата та кирка. Скупчення цих пристроїв та інструментів здалося Ондрашу дивним…

Хлопець продовжив досліджувати печеру. В дальньому кутку Ондраш побачив величезний стіл, на якому стояли штативи, мензурки та колби різного розміру та форми. Він пригадав, що такі ж самі тільки в менші кількості бачив у вежі, яку вони досліджували з Фабіо. От тільки була різниця: під однією колбою горів вогонь і у ній булькала якась рідина, інші колби стояли наповнені різнокольоровими рідинами або пустими, але ретельно вимитими. На столі лежали шматки свинцю та якогось блискучого металу. Також кидалися в очі дві розкриті книги – одна з друкованим текстом інша з рукописним текстом, формулами та малюнками. І щонайголовніше – жодного сліду пилюки, стіл ретельно прибраний і таке враження, що це справа рук схибленого педанта (кожна річ на столі ніби там і повинна була стояти, мала там постійне своє місце).

Раптом Ондраш почув людський крик. Невже це Фабіо? Мадяр почав шукати звідки міг долинути його голос. Ліворуч він побачив щось подібне на перекособочений намет. По суті це й був намет, тільки великий, похідний, трохи неправильно встановлений, хоча й досить старий та пошарпаний. В даху і стінах були діри, якісь плями невідомого походження, колір давно втрачений та його не можливо було визначити. Знизу намет був викладений дерев’яними дошками та камінням. Таке враження, що в цій конструкції хтось намагався камені припасувати один до одного, але у нього це погано виходило.