ХХІІІ

***

Він ненавидів тупих людей. Як він їх ненавидів. Можливо більше, ніж лицемірство. Тупість видно не відразу. Брехуна і лицеміра можна вичислити, будучи уважним і ставлячись до людей з пересторогою.

А от тупість людську відразу розгледіти важко. З першого погляду людина може здаватися освіченою. Ба більше, навіть ерудованою. Але варто ближче познайомитися з її обмеженим мисленням... а твердолобість і тупість людська - це унікальна здатність маскування.

Лицемірність притаманна людям слабким від природи. Як заєць, який змінює хутро з приходом зими, чи хамелеон, який змінює колір, чи той же палочник, який маскується під паличку за першої небезпеки… Молодому Шоні важко було уявити хижака, який за загрози його життю буде вдавати з себе когось іншого! Ні, шакали, гієни та їм подібні не беруться в рахунок. Для хижака ніколи не буде ганебним втекти від небезпеки. Це так би мовити, не відступ, а тактичний маневр для подальшого наступу. Але той же вовк не буде вдавати із себе вівцю!

Лише слабка людина буде вдавати із себе іншу, намагаючись ввести в оману супротивника. Звичайно, простіше завдати удару, коли опонент цього не чекає, а особливо, коли не чекає цього удару від того, хто приходить «з розкритими руками».

Одначе, лицемірам легше пристосуватися у сьогоднішніх реаліях. В тисячоліття тотального обману і сірих напівтонів, коли і не біле, але й не чорне… не правда, але й не брехня… коли невпевненість у своїй силі настільки велика, що готовність плазувати перед тим, хто цю силу готовий продемонструвати сприймається як данність… а прояв власної слабкості рахується «вже майже поразкою»… тільки змінюючи маски можна досягти бажаного.

Хоча ні, не так… Не досягти бажаного. Це помилкове твердження. Слабкі люди нічого не досягають. Миттєва перевага за рахунок обману нівелює перемогу, якщо така досягається. А хижак? Хижак завжди завдасть удару у відповідь, і цей удар може бути фатальним для лицеміра.

Це, до речі, чудово розуміли лицеміри, які все життя оточували Шоні, приміряючи нові й нові маски задля продовження відчуття безпеки. Саме відчуття, адже реальна безпека для лицеміра ніколи не настане, а все таємне з часом стає явним…

Це все зрозумів Шоні, коли вступив до університету, але до Відня, а не як вимагав того батько – Будапешту. Старий Ушток, єврей за національністю, був банківським клерком, матір, мадярка, відмінна швачка, до якої навіть вельможні пані навідувалися за новими туалетами. Розуміючи, що сину без освіти в Будапешті буде важко заробити на життя, а він був єдиним сином – батько відклав чималі кошти на навчання юному Шоні.

Коли прийшов час продовжувати навчання в університеті – Шоні навідріз відмовився вступати у Будапешті, мотивуючи бажанням досягнення значних висот у науці. Слід зауважити, і це бачили всі – син Уштоків був дуже розумним, а будь-які знання засвоював на раз-два-три. Тому й батько не дуже противився, бо й сам знав, що у Відні університет один із найкращих у Європі. Єдине, що бентежило старого – розгульне життя спудеїв.

Проте, він помилився у синові – гулянки та спиртне не цікавили новоспеченого спудея, який собі вже сформував уявлення про своє майбутнє. Студенти відразу незлюбили вискочку, який мав усі відповіді на питання, та ще й любив поправляти їхні відповіді, а щонайгірше – акцентувати увагу на їхніх ляпах. Шоні не звертав уваги на їхні кпини і називав їх доргешсару. Добре, що вони не знали угорської, бо побили би.

З професурою, в цілому, у юного Уштока склалося краще, хоча все в житті відносно. Професор Шварц, що викладав філософію казав, що Шоні не здатний зрозуміти тонкощів мислителів древності, що не дозволить йому зрозуміти інших наук. Професор математики Грубер постійно кепкував з Шоні через його нестандартне мислення. Він любив повторювати: «Юначе, Декартом уже усе давно придумано, і нам варто користуватися його надбаннями, а не шукати в його працях помилки…».

А ось із професором фізики Борге, який чимало часу приділяв уваги практиці – у Шоні Уштока склалися особливі відносини. Професор розгледів у хлопці щось особливе і намагався залучити його до наукових дослідів, що у подальшому стало хлопцю у нагоді

Навчання майбутнього професора можна назвати безхмарним, якби не кілька випадків. Один із самих болючих – підлаштоване побачення спудеями для Шоні із дівчиною, про симпатію до якої він обмовився у вузькому колі. Спочатку дівчина ніби й проявляла симпатію, а потім на нього ніби вилили нічне судно: вона його ображала і кепкувала з нього. З того часу Шоні зарікся мати любовні страждання, адже тупість жінки – вона на поверхні.

Другий випадок якраз пов'язаний із тою пасією: вона виявилася сестрою одного із спудеїв, що був у вузькому колі спілкування Шоні. І ось хлопець дізнався, що саме він підлаштував це все… тому просто набив кривднику морду – за що мало не був виключений з університету, і це на останньому курсі. Були ще випадки, хоч і не багато, але Шоні волів їх за краще забути. Після кожного він ще більше замикався в собі.

Лише втручання професора Борге врятувало хлопця від ганьби. І у подальшому Йозеф Борге впливав на долю Шоні, вносив корективи. Так Шоні Ушток став професором і навіть почав викладати в університеті, якби не одне «але»… його «товариш» не забув розбитої мар мизи та виношував план помсти протягом тривалого часу. Ну а будучи шляхетного німецького роду, досягти мети було йому не дуже важко: через раду університету домігся виключення професора Уштока з вченої ради, а потім і звільнення з університету взагалі.