ХХVІІ

***

Фабіо після слів друга впав в ступор. Це ж який він дурень! А розгадка ось вона – на поверхні. Жодної містики, лише логічне пояснення. Але чи знав це мольфар? Хоча, звідки… Тоді, він міг намагатися пояснити все, що відбувається  через призму власних знань та вірувань. Незрозумілими залишаються два нюанси: перший – це твердження мольфара про розмови з духами; другий – мольфар сказав, що арідник в селі, в той час, як там залишався Ганс.

Молодий італієць напружив мозок, його лоб зморщився. Гаразд! Мольфар може говорити з духами? Нехай… Допустимо може! Щось таки містичне є в русинських Карпатах. Самі гори – суцільна містика. Фабіо чув, що люди, які вживають опіум, впадають в стан трансу і можуть навіть спілкуватися з мертвими. Мольфар вживає опіум? Ой навряд чи! Але є й гриби, які можуть ввести в цей стан… Ну, хай не вживає, а реально може спілкуватися. Мольфари – вони ж не просто! Це відьмаки, справжні, якщо вірити тому, що Фабіо чув.

Добре, з цим питанням біль-менш є розуміння. Але чому мольфар назвав Ганса арідником? А хто сказав, що Ганс – арідник? Мольфар цього не говорив, а Міланка, він та Ондраш самі зробили такі висновки. Мольфар імені не називав! Чи міг професор Ушток бути в той же час у селі? Звичайно міг, вийшовши в проклятій долині і тихенько пробратися в село. А навіщо професору в село? Ще й таємно? І мольфар сказав «арідник з бісами», а тут лише один Шоні Ушток! Чи є ще хтось?

Пазл ніяк не складався в голові Фабіо. Все здавалося доволі простим, і разом із цим просте вирішення задачки не лягало в загальну концепцію вирішення проблеми.

- Ну, ми тут надовго! – порушив Фабіо тишу. – Давай повчимо русинську?

- Ти взагалі нічого не розумієш? – мало не зірвався на крик Ондраш, хоча відразу заспокоївся, згадавши де вони все таки є. – Яка русинська? Думай! Аналізуй! Проклята долина? Діри і каменепад? Ну?

- Ну, що ну? Я тебе почув… діри – це вентиляційні отвори в печеру! Все що відбувається – рукотворні катаклізми і містики тут немає… Я все почув і озвучив?

- Ти придурюєшся? - не вгавав Ондраш.

- Жодним чином, друже… Я проаналізував усю інформацію і твої слова, а також розповідь професора. Тут присутня містика! Однозначно…

- Ти не розумієш? – мадяр покрутив пальцем коло скроні. – Ганс – не арідник!

- А хто сказав, що Ганс арідник? – Фабіо хитро усміхнувся. – Тому я й сказав, що ми тут надовго… Є у мене чимало питань до професора!

- От хитрун… - гиготнув Ондраш. – Так поділися?

- Ні, тоді буде не цікаво. – підморгнув італієць. – Давай вчити русинську, вона мені скоро знадобиться!

Наступні дві години Ондраш вчив Фабіано русинської. Учень був здібний, і хоч над вимовою ще потрібно було працювати – італієць робив значні успіхи. І фабліо дуже з цього тішився, наче мала дитина. Особливо. Коли Ондраш його хвалив, він мало не плескав у долоні.

Хлопці так захопилися своєю справою, що навіть не помітили, як у вході у намет з’явився професор, весь запилений, чуприна ще більше розкуйовджена, в руках кайло. Шоні Ушток виглядав на такого собі шахтаря в халаті зеленкуватого кольору.

- Кі танулья мег? Ой, перепрошую… Хто вчиться? – з порогу запитав професор.

- Фабіо подобається дівчина із долини… Вона русинка! – підморгнув Ондраш італійцю.

- Он як! – присвиснув професор. – Ля моур!

- Так професоре, тому я вирішив вивчити русинську… - зніяковіло сказав Фабіо.

-Ой… Молоді літа… - зітхнув Шоні Ушток. – Я розумію, я теж був молодим.

- Ви маєте знати це село, професоре! – зайшов здалеку Фабіо. – Там такий кумедний войт, його Штефком кличуть.

- А як же, знаю! І Штефка знаю… Коли ще барон був живий, ми туди часто заходили. Тоді Штефан якраз став війтом. Порядний чоловік.

- А по смерті барона в селі не бували, бо вас там не пам’ятають… - вставив п’ять копійок Ондраш.

- Молодий чоловіче! – трохи підвищив голос професор. – Мені не потрібна слава, а ті темні селяни не знають і не хочуть прогресу…

- Так, вони забобонні, це правда, - продовжив мадяр. – У нас був провідник, так він боявся кожного шороху.

- От і мене вони не розуміють… і не зрозуміють… а ще вони вірять в чарівників!

- Ага, є у них мольфар Захар. – підсказав Фабіо.

- Іген, мольфар. Хоча яка різниця, чарівник, відьма чи мольфар? Темна затуркана особа! – якось з презирством сказав Шоні Ушток. – Він проти мене село й налаштував! Сказав, що я маю в собі духа підземного… Чи щось в тому роді…

- То через нього ви не ходите в село? – запитав Фабіо.

- Ну, якщо чесно, я буваю в селі. Є там розумна освічена людина – божий чоловік Матвій. Він хоч не нашої, протестантської, віри… Але прогресивний чоловік!

- О так, навіть дуже прогресивний! – глузливо сказав Ондраш, але професор цього не помітив, чи зробив вигляд, що не помітив.

- То ви все тут самі робите? Може вам допомога потрібна яка? Я хотів би вам віддячити за порятунок, професоре! – намагався підлеститись Фабіо.

- Мав я помічників… Але згинули… Ой, пора вечеряти! – різко змінив тему Ушток і почав крутитися біля казанка, де ще залишилися трохи обідньої смакоти. Професор запалив вогонь. – А від допомоги не відмовлюся! І буду вдячний! І навіть винагороджу…