Залізниця в горах

ХХVІІІ

***

Хлопців розбудив стук та падіння якогось залізяччя в наметі. Фабіо спалося солодко і незручностей він не відчував. Він потягнувся та позіхнув. Освітлення миготіло, але дискомфорту це італійцю не спричиняло. Ондраш же прокидався нехотячи, його тіло затекло, він підіймав і крехтів, як старий дід.

- Будь не ладні ті камінці… - обурився мадяр і почав розминатись. – Я ж не йог якийсь.

- О, ви прокинулися! Йо регет, юнаки! – привітався професор.

- Ще б не прокинутися, як ти шумиш тут… - пробурчав Ондраш тихо, а вже в голос промовив. – Йо регет, професор!

- Доброго ранку, професоре! – повторив уже Фабіо. – Вчора ви казали, що буде якась робота…

- Так, юначе, так! Сьогодні ми прогуляємося до печери, що біля проклятої долини, як її називають місцеві.

- А чого вони називають її проклятою? – уточнив Фабіо.

- Ніхто не має відповіді, - знизав плечима Шоні Ушток. – Мені розповідали якусь дивну легенду, та я не забиваю собі голову тою темною маячнею! Я називаю цю долину «Полем каменів»…

- Ми там були, і нам та долина здалася дивною… - потягуючись сказав Ондраш.

- Були? – здивовано спитав Ушток.

- Ну так, ночували там з бригадою. Нас туди провідник завів. Дуже він боявся тої долини, але наш бригадир наполіг! – підтвердив слова друга Фабіо.

- Ну, ви були в долині, тепер побуваєте під нею. – і професор засміявся своїм дивним сміхом.

- Професоре! Дозвольте запитати? – почав Ондраш.

- Так, юначе?

- А ті дивні отвори в під скелею в долині проклятій – це що?

- А давайте, ви подивитеся і самі відповісте на свої питання. Час вирушати! А ми ще й не снідали! - професор показав рукою в сторону наплічників та інструментів.

Хлопці із професором нашвидкуруч поснідали канапками з дивним смаком, які приготував Шоні Ушток. Вершиною блаженства для Фабіо стала кава! Здавалося, він уже почав забувати її смак… А тут таке диво. Професор сказав, що це ще зі старих запасів барона. Сам він не любитель цього напою, але часом потребує його для заряду бадьорості. А сьогодні якраз такий саме час! Бадьорості їм треба буде мати чималий запас.

Десь за хвилин сорок всі були готові до походу. Ушток попередив Фабіо та Ондраша, що ходити під землею не менш небезпечно, ніж на поверхні, тому їм варто, як новачкам, закріпитися мотузкою. Так і зробивши чоловіки вирушили, одягнувши кожен по важчезному наплічнику і взявши наготовані професором інструменти.

Підійшовши по протилежного кутка печери, звідки увійшли сюди і Фабіо, і Ондраш, професор зупинився і потягнув за важіль. Враз, під здивовані погляди хлопців, з-пі клепіння печери почала спускатися клітка. Камінь же, який був прив’язаний до клітки довгим канатом, перекинутим через якийсь механізм (знизу було важко роздивитися) – почав навпаки підійматися.

- Я так розумію, - ліфт для вас із жанру чудес? – гигикнув професор.

- Ліфт? – здивувався Фабіо. – А для чого він?

- Зараз побачиш! – сказав Ушток, коли клітка зупинилася перед ними. Він увійшов в середину клітки і жестом запросив хлопців за собою: - Прошу!

Фабіо та Ондраш з острахом переглянулися та все таки увійшли за професором. Шоні Ушток натис кнопочку із стрілочкою вверх і зі скреготом  клітка поплила вверх.

- Це Ваш винахід, професоре? – запитав Фабіо.

- Ні, мій друже! Я не винахідник, я радше – практик…

Клітка плавно підіймалася вверх, і ось проплив мимо чоловіків вихід чи вхід до печери, через який хлопці сюди потрапили.

- Професоре, а куди ми… - почав Фабіо, але професор обірвав його питання.

- Розумієте, юначе, систему печер і ходів робив не я, а природа. Це як з ліфтом! Придумав його і принципи його роботи не я, але приладив цей винахід для себе – Я. Так і з печерами! Природа створила гори і печери в них, а я їх використовую для своїх цілей, де треба розширяю, де треба – укріпляю. Природа зробила так, що вхід в печеру із замку був зроблений колись якраз тому місці де вода знайшла вихід із печери в проклятій долині у цю печеру. Ну, можливо порода була м’якша! І так, відповідаючи на питання, яке у вас виникло – печера в долині знаходиться трохи вище, ніж ця основна печера… і ні, не затоплює, а навпаки допомагає виробляти електрику, а якщо вода поступає, то система акведуків не дає печері заповнитися водою. Я відповів на усі ваші питання, молоді люди?

- Більше ніж треба, професоре! – улесливо відповів Фабіо. – Ви чудовий вчитель, особисто я все зрозумів з першого разу.

- Так, я згоден з Фабіо… - вловивши суть слів друга включився Ондраш. – Навіть такий темний чоловік як я все зрозумів.

- Це не я хороший вчитель, діти мої, - зашарівся Шоні. – Просто ви чудові учні. Гаразд, ідемо!

Клітка зупинила і Шоні Ушток зробив впевнений крок на камінь, і далі увійшов в дірку в скелі, приблизно  до двох метрів у висоту та півтора в ширину. Фабіо зробив крок і вийшов за Шоні.

- Фабіо, чуєш? – невпевненим голосом окликнув друга Ондраш, виходячи за ним. – Знаєш, я мало чого боюсь… але знається у мене є страх закритих приміщень.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше