Залізниця в горах

ХХХІІ

***

Ганс прокинувся з першими променями. Все тіло боліло, ноги затекли, м’язи задерев’яніли. Що таке спати на дереві? Це не переказати, це просто треба спробувати! Раз в житті… і більше не захочеш.

Відв’язавшись від гілки, австрієць спритно вхопився руками за цю гілку і, як мавпа, скочив до низу. Тепер йому належало розв’язати ще одну загадку, так би мовити – квест, а саме, знайти свого коня. Судячи по тому, що сторонніх звуків не було, чи Ганс їх не чув через міцний сон – коня віднайти буде важко. Але й та тварюка з’ївши іншого коня повинна була насититися добряче, і не лізти до бригадира та його коня… якщо то не якась містика на кшталт перевертня чи гірського духа, якому просто Ганс не сподобався.

Ганс відмахнувся, ніби відганяв дурні думки. Яка містика? Які духи, перевертні та інша нечесть? Та й чого боятися Гансу, який зараз настільки багатий, що й сам чорт йому не брат.

Пошуки коня Гансом увінчалися невдачею: навіть якщо його не з’їла ніяка чортівня, жива чи потойбічна, то кінь просто злякався і втік. Ну а чого чекати від скотини? Доведеться чимчикувати на своїх двох. Добре, що коняка винесла від ведмедя вчора.

Ганс одягнув наплічних зі скарбом, який переклав із насідельних сумок. Важкувато стало, скарб тягнув до землі, ніби вказуючи, що саме там йому і місце?

«Може тобі там і місце, мій любий скарбе, але у мене на тебе інші плани! – сам до себе розсміявся Ганс. – І якщо я тебе запокаю, то так, щоб не ходити по кілька сотень миль, щоб взяти собі на кишенькові витрати».

Склавши скарб в наплічник Ганс виявив цілу купу потрібних речей, що тепер не хотіли вміщатися в той же наплічник, де лежали перед тим. Ну гаразд… карабін в руках і заряджений, револьвери на поясі і теж заряджені, ніж на поясі. Набої можна трохи розпихати по кишеням… Хоч і не всі!Льорнетка і флага з водою – на шиї, чоколяда – в нагрудний карман… і все! Місця немає. Ну хіба ще коца можна було приторочити зверху до наплічника, що австрієць і зробив. А більше ні для чого місця не залишилося. Особливо Ганса бентежило те, що місця не лишилося для їжі, а скільки доведеться петляти горами, враховуючи таки вантаж на плечах – бригадир сказати не міг.

Що ж, довелося Гансу добряче поснідати, щоб максимально довше витримати без їжі, поки не дійде до якогось селища чи не зустріне людей. Хоча які тут люди, коли ведмідь вештається. Хоч і повинні були тут пасти свої отари вівчарі.

Австрієць зібрався,поскакав з наплічником, щоб перевірити правильність натягу… до пояса приторочив ще в’язку сушеного м’яса і вирушив в дорогу. За халяву чобота бригадир засунув карту: він так завжди роби в походних умовах, коли треба було швидно дістати карту, звірити дані та продовжити дорогу чи роботу. А зараз цей крок був вимушений, оскільки карта також не влізла у наплічник.

Десь за дві години ходу, від того місця, де ще не так давно знаходився табір, Ганс побачив обглоданий голодними тваринами труп конячки. І що найбільше шкода, не тої, що ведмідь повинен був роздерти, а тої, що вночі втекла. Що ж така її доля!

Десь за кроків сто – сто п’ятдесят Ганс виявив труп другої конячки. Ну, якщо не щастить, то серйозно і надовго. Австрієць гірко усміхнувся і продовжив свою дорогу, проте тепер став більше насторожливішим, прислухався до кожного шороху. А як інакше, якщо ведмідь просто роздер конячку, а їли її інші.

Дійсно чортівня твориться в цих клятих Карпатах! Не дивно, що ті русини такі забобонні. Тут сам от за неповний тиждень починаєш вірити у ту всю нечисть, про яку і в казках, та й то не у всіх, згадують.

Ганс намагався не думати про погане: колись одна циганка, яку всі чомусь називали відьмою, говорила, що думки мають властивість матеріалізуватися. І чоловік явно не хотів, щоб його думки набули реальних розмірів та обрисів.

Лише під вечір, із чотирма довгими перепочинками Гансу вдалося дістатися до стоянки вівчарів, яку два дні тому залишили Ференс і його бригада. Вівчарі зустріли австрійця насторожено, оскільки ніхто з них не знав німецької, а австрієць нібульмеса не розумів ні по-русинську, ні по-мадярську.

Жестами Ганс показав, що хоче істи і спати, і показав гроші. Це подіяло, і подорожньому дали миску кулешу та місце в курені. Бригадир сів вечерями біля ватри між вівчарями. Ті щось гомоніли по своєму, і австрієць нічого не міг второпати. Та й що він міг дізнатися від тих йолопів… шкода звичайно, що мадярів, батька і сина, не було коло нього. Можна було б просто поговорити за життя.

Ганс підійшов до вівчаря, здається головного, бо саме він першим підійшов до нього, коли Ганс спустився на полонину, і саме з ним вів переговори. Він дав вівчарю червінця та попрямував до куреня. Сидіти далі біля ватри не було жодного змісту. Раптом щось гулко прогриміло – Ганс обернувся і подивився в сторону, де гриміло. Якщо візуальгл, то можна було визначити, що це десь в стороні замку, звідки прийшов австрієць. Над горою щось яскраво блимало, а гул стояв такий, ніби гори зараз здіймуться.

Бригадир штурхнув ближчого вівчаря і показав в ту сторону.той лише винувати подивився на ганса, усміхнувся і розвів руками.

  • Не знає він.. Не знаєш, то й не знай… - буркнув Ганс і пішов до куреня. – Гроза там, чи що? Якшо гроза – то це погано.

Гори двигутіли ще довго, що, звичайно, мало хвилювало австрійця, але бентежило. Ганс через важкий наплічник робив його менш мобільним, натис плечі, і все тіло Ганса нило, хоч і думка про золото в наплічнику гріла душу. Бригадир у курені положив наплічник собі під голову, взяв коці, притороченого до нього і вкрившись з головою розвернувся лицем до стінки. Притулившись лобом до стінки куреня Ганс відчув, шр навіть стіни куреня двигтять. Ну, на грозу це не схоже. Можливо це землетрус? Але до чого тоді тут вогні? А можливо гроза почалась під час землетрусу або навпаки.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше