ХХХІІІ

***

Цілу ніч і цілий день професор Ушток провів зі своїми пробірками та камінцями, навіть не звертаючи увагу на хлопців. Він навіть не їв та не пив, робив якісь записи, проводив досліди. Після повернення із дальньої  печери тільки одного разу професор буркнув в сторону Фабіо, що той дарма тратить час на дурну русинську мову і доцільніше було вивчати фізику і хімію, оскільки за цими науками – майбутнє. Але ні Фабіо, ні Ондраш не звернули на це уваги.

Того вечора, хоч і потомлені – Ондраш дав італійцю кілька нових уроків, а Фабіо спробував розмовляти:

- Добрій вечір, панє!

- Твердіше вимовляй… - поправив його мадяр.

- Добрий вечір, пан!

- Ось, краще! – похвалив товариша Ондраш. – Розкажи мені про себе…

- Мене звати Фаб, я італієць, я люблю Карпати, я люблю банош – вимовляв старанно Фабіо русинські слова.

- Ну, такими словами ти звичайно здивуєш Міланку, але не вразиш. – зареготав Ондраш.

- Яч який бешкетник! – у відповідь по-русинськи відповів Фабіо і теж зареготав.

Відсміявшись Ондраш пішов готувати вечерю, а Фабіо продовжив повторювати урок і щоб бурмотіти собі під ніс. Повечерявши без професора, який на запрошення до столу тільки махнув рукою, хлопці вляглися спати. Настільки були потомлені, що сон був міцніший міцнішого, але все таки довго професор поспати не дав.

Хоча хто його знає, скільки хлопці спали. Ондраш любив повторювати слова батька про те, що організм сам знає, скільки йому потрібно спати, тому й просипається людина, коли вже відпочила.

В ніс ударив запах кави, і Фабіо відкрив очі. А потім почувся грюкіт якогось посуду та відбірний мат угорською. Ондраш почав реготати, а італієць дивився на товариша як на навіженого. У відповідь той тільки махнув рукою, на кшталт «тобі не зрозуміти». Фабіо піднявся і потягнувся, виглянув з намету. Професор продовжував працювати схилившись на столом, час від часу роблячи ковток кави з горнятка.

За Фабіо вийшов Ондраш і привітався із професором, але той тільки підійняв руку в знак привітання, і продовжив своє заняття. Хлопцям не залишалося нічого іншого, як продовжити свої справи. Вони почали оглядати печеру. Хоча при повторному огляді нічого нового вони не помітили. Ондраша зацікавили дві речі: жолоб з водою та електрикою, він довго досліджував винаходи професора, Фабіо ж це було байдуже, проте він хвостом слідував за другом.

- Ну і що тут такого цікавого? – не витримав Фабіо.

- Тобі можливо і нічого, а я ці речі розглядаю з точки зору практики. От приїду додому – забезпечу господу водою і світлом.

- От так уже й забезпечиш?

- А от приїдеш до мене і сам побачиш… - ображено сказав Ондраш недовірливому Фабіо.

В животі Фабіо забурчало, що розсмішило друга, і той щиро розсміявся. Вони пішли о намету, де знайшли шмат комбаси та паляницю. Однраш заварив кави і хлопці поснідали, та зайнялися штудіюванням русинської.

Професор же не полишав свого робочого місця до обіду. По обіді, який готував теж Ондраш, Шоні Ушток, швидко поївши і подякувавши – сказав, що його гіпотеза підтвердилася, і завтра вони знову проведуть підриви, але вже тут.

- Професоре, а це безпечно? – запитав Фабіо.

- Молодий чоловіче, не будьте як мої колишні помічники.

- Але ми не Ваші помічники! – обурився Ондраш. – Крмі того, нам час повертатися до нашої бригади…

- До речі, а де Ваші колишні працівники? – улесливо запитав Фабіо, намагаючись збити запал Ондраша.

- Так, ви не помічники, зовсім не помічники… - загиготів Ушток, дивлячись на Ондраша. – Але ви ж погодилися мені допомогти? Я вас виведу на поверхню, коли закінчимо завтрашній дослід… ну не возвсім так, але приблизно…

- Як це розуміти? – здвинув брови мадяр, але Ушток відвернувся від нього.

- Мої помічники? Колишні? – вже дивлячись в очі Фабіо загиготів знову Ушток. – Он там під стіною.. тліють їхні тіла…

- ??? – переглянулися хлопці.

- Ой, та не вбивав я їх… - знову загиготів професор. – Не треба на мене так дивитися! Загинули вони, просто загинули…

- Якось у Вас все буде просто, професоре! – надувся Фабіо. – Я не маю наміру тліти теж під стіною.

- І не будете! Не будете! – махнув професор рукою і підвівшись пішов до робочого столу.

Ондраш з Фабіо сиділи наче у воду опущені. Те, що професор несповна розуму – вони обидва зрозуміли ще в перший день. Те, що нічого доброго не сталося з його попередніми помічниками теж було зрозуміло. Але як бути тепер? Само-собою – потрібно бути насторожі, проте вибух тут, під замком? Де стіни не укріплені, склепіння голі… Це не просто небезпечно!

Ондраш ліг горілиць і став думати про щось своє, а Фабіо підійшов до столу професора. Він уважно став слідкавати за діями професора. А сам професор робив вигляд, що не помічає італійця. Шоні Ушток старанно розмішував реагенти, і тонкою цівочкою виливав їх на камінці, що лежали на скляних блюдцях. Ті шипіли, диміли, часом світилися. Професор матюкався по мадярськи, проте Фабіо нічого не міг зрозуміти, хоча Ондраш йому пояснював значення деяких угорських нецензурних слів. Професор продовжував свої експерименти, а Фабіоно не витримав і вирішив поцікавитися: