Залізниця в горах

ХХХIV

 

***

Із свого непримітного місця Ян вже другий день спостерігав за постояльцями у корчмі: усіх бачив та усе чув. Але щодо Міклоша наразі нічого чути не було. Проте, як то кажуть, терпіння винагороджується.

Ян попивав пінне пиво і курив свою люльку, пускаючи дим з-під свого капелюха. Коли це в корчму влетів курчавий низенький, із залисинами, чоловічок і всіх розпихаючи ринувся до стійки, за якою стояв корчмар.

- Чуєш, Мошко, кращого вина і їдла на чотирьох чоловік! І швидко! – заволав чоловічок.

- Чуєш, Павелку, а чого и такий борзий став? – почулося десь із зали, а чоловічок розвернувся і скорчив страшну гримасу.

- Павелкати будеш жонці пуд спідницьоу, а для тебе я Павел!

- Від яких це пір? – з-за столу встав здоровенний бурмило, якому належав голос. Такого б і влень було страшно зустріти, не те, що в темному провулку.

- Як Міклош назначив мене своєю правою рукой! – сказав Павелко і вихопив ніж.

- Ну, як Міклош назвав правицею, то й не питання… - зразу дав задню бурмило.

- То-то й воно! – за шкірився лисуватий і сховав ніж.

Ян продовжив спостерігати. Корчмар почав накривати стола для Міклоша і його посіпак стіл, зл стояв через один від того, за яким сидів Ян. Лисуватий же вибіг з корчми і повернувся хвилини через дві, улесливо відкривши двері перед Міклошем та вклонившись по-раболепськи. Міклош увійшов у двері і зневажливо оглянув присутніх, а корчмар провів Міклоша до столу. За харцизом увійшло двоє шафоподібних молодика з величезними ножами за поясом.

Міклош сів за стіл і кивком запросив своїх посіпак присісти. Павел відразу наповних похар ватажка вином, потім собі і підняв келих на честь ватажка.

Корчмар же тим часом приніс запечене порося і куріпок, бринзи і овочів. Бандити почали смакувати наїдками. При цьому шафоподібні не приторкнулися ні до вина, ні до їжі. Лише хижо зиркали по сторонам.

- Мошко, а де музика! Ми з отаманом хочемо хорошої пісні… - заволав лисуватий.

- А чи не той-то отаман, що втратив сімох хлопців, а сам чкурнув до лісу, накивавши п’ятами?

- А й правда, Міклоше, де хлопаки твої? – бурмило знову подав голос.

В ту ж секунду шафоподібні зірвалися зі своїх місць і повитаскувавши ножі почали ними розмахувати. Але Міклош кашлянув і вони посідали.

- Все добре з хлопцями! Скоро приєднаються… - гаркнув Міклош.

- Звичайно все добре! Я особисто їх поприкопував… - зняв капелюха Ян і положив його на стіл. Потім дістав револьвери, взвів гашетки і положив їх на стіл. – Вони до тебе вже не приєднаються… а от ти до них – приєднаєшся!

Присутні відразу позривались з місць і ринулися до дверей. Ян розпахнув плащ і присутні побачили, що його жилетка утикана динамітними шашками. Ті хто не встиг вибігти в двері, почали втіати навіть через вікна, а чех-підривник спокійно закурив люльку.

- Ти хто такий? – заверещав лисий, а шафоподібні повставали з місць і двинулися до Яна.

- Я караюча рука господа… - усміхнувся Ян і глибоко затягнувся тютюновим димом.

Міклош свердлив поглядом Яна, лисуватий щось верещав, але чех не звертав на нього жодної уваги, він зосередився на лобуряках з ножаками, і коли вони наблизилися на підстань двох кроків – Ян схопив револьвери із двох рук випустив в кожного шафоподібного по шість куль. Ті захитавшись голосно впали до долу. Ян же револьвери взявся перезаряджати.

- Ти претензію озвуч! – спокійно виговорив Міклош, а його ріка непомітно сковзнула до револьвера.

- Жодних претензій, отамане… Мені потрібне твоє життя… - також спокійно відповів Ян випусаючи густі клуби диму.

Міклош вихопив револьвер і здійснив перший постріл в чеха. Але погане освітлення не дозволило отаману влучити в супротивника, а реакція Яна і його військова виучка, дозволила ухилитися від другого, вже більш прицільного пострілу. Чех перевернув стола і з-за нього почав відстрілюватися.

Чотири постріли Міклоша гулко вцілили в стіл, за яким заховався Ян. Той же підвівся і з двох рук знову випустив барабани в сторону харцизяк. Одна з куль влучила отаману в руку і він випустив свій револьвер. Інші ж прошли верхом та встряли в стіні.

Ян заховався за стіл, щоб перезарядитися. Міклош же скориставшись моментом, тримаючись за поранену руку кинувся на другий поверх, крикнувши Павелу:

- Заріж цю паскуду!

Павел, діставши ножа, ринувся до чеха. Такий хід став для Яна несподіванкою, револьвери він так і не встиг перезарядити. Він підвівся різко на ноги і дістав свого ножа. Супротивники стали ходити по колу, час від часу фехтуючи ножами.

- Зараз я тебе нарізу на ремінці… - прошипів Павел і зробив випад, але ян увернувся.

- Нарізеш, нарізеш… - перекривив його чех, і знову спритно увернувся від випадку лисуватого.

- Язика твого відружу, і псам кину!

Але на цих словах Павела Ян холоднокровно перекинув ножа з правої руки в ліву… Ккинувся вперед, пропустивши ножа посіпаки Міклоша собі по руці, проте різко встромив свого ножа в груди супротивнику. Той дище захрипів, і хотів вирватися. Ян пораненою рукою прихопив Павела зі сторони спини і глибше насадив його на ніж. Тіло чоловічка почало обмякати, чех відпустив його і мертвий посіпака опустився на підлогу.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше