ХХХVІІІ

***

Як тільки Ондраш втягнув непритомного Фабіо у діру, та відразу була засипана камінням. Кілька каменів боляче вдарили по тілу і ногам. Мадяр прикрив собою Фабіо.

Спершу Ондраш витягнув з чобота стару заготовку мініатюрного пальника. Батько навчив його бути готовим до будь-яких несподіванок і навчив майструвати такий пальник, який в горах був незамінний. Запаливши його мадяр роздивився все довкола.

Фабіо таки добряче дісталося: роздерта рука, садна на обличчі і добряча така рана на голові… ще трохи і прилетіло б точно в скроню!

Як назло не було ні битнтів… нічого не виявилося! Ондраш від злості заричав. Безвихідь! Темінь! Очі хоч і привикли до темряви, але розрізнити можна лише силуети. Але, навіть якщо вас з’їли… мадяр переборов злість і усміхнувся. А їх ще не з'їли!

Юнак віддер рукави своєї сорочки і перев’язав розбиту голову італійця. Зверху, звідки кілька хвилин назад Ондрашу вдалося втягнути Фабіано тонкою цівкою текла вода. Хлопець вмив своє обличчя, змочив губи товаришу і націдив води в похідно флягу, приторочену до його пояса.

Взваливши друга собі на плечі Ондраш відніс його подалі від завалу. Наверху ще доволі сильно грохотало. Камера, яку вимив потік з печери професора Уштока була доволі велика, але низька. Напевно утворена камера під дією термічних процесів та напору води поволі перетворилася на таку собі печерку.

Камера поступово звужувалася та тягнулася вузькою тріщиною в невідомість. Але ця невідомість була відома Ондрашу… Не так давно, коли Фабіо занурився у вивчення русинської, а Шоні Ушток, як завжи був зайнятий своїми реактивами, мадяру вдалося поритися в книгах професора. Звичайно він це робив з дозволу останнього. Ну як дозволу – він запитав, у відповідь професор просто махнув рукою.

Як виявилося цю камеру під печерою професор дослідив, а також три наступні, що вели до підземного озера. Єдине, що нічого цікавого для себе тут Шоні Ушток не знайшов, наявні тут мінерали не підтверджували його гіпотезу, вода текла зверху і давала енергію світловим елементам.

Єдине, що в цю камеру професор потрапив із сторони печери під Проклятою долиною. Ондраш запам’ятав карти, складені професором, і він навіть планував запропонувати другу полишити біснуватого Уштока з його гіпотезами і вийти з печер. Але склалося як склалося.

Тобто вихід є завжди. Хочу на даному етапі від ускладнений непритомним італійцем. З Фабіо на плечах тим вузьким проходом не протиснутися. А пальника повинно вистарчити ще на півгодини – годину.

Фабіо простогнав і Ондраш схилився до нього. Нажаль друг не опритомнів, натомість почав марити. «Що ж… це на довго…» - подумав Ондраш, загасив пальник і положив голову італійця собі на коліно, за прокинув голову та закрив очі в надії трохи подрімати.

«Я вмію не вгадувати думки! Не вмію читати по очах! Чому ти так дивишся на мене, випробовуючи мене поглядом? У твоєму погляді немає ніжності, але є пристрасть...» - перед Фабіо стояла Міланка і загадково посміхнувшись відвела погляд.

«Чому відводиш погляд, не витримуючи мого погляду? Ти теж не вмієш вгадувати думки? Ти теж не вмієш читати по очах? Побач у них ніжність! Прочитай в них слова кохання!» - хотілось кричати Фабіо, але дівчина побігла і заховалася за смерекою, що виросла нізвідки.

«Ні, ти змушуєш шукати твій погляд... а знайшовши, змушуєш ховати очі... Ти не хочеш побачити та прочитати, ти хочеш випробувати! Це змагання виснажує та випалює душу, але я зроблю так, як хочешь ти!» - на повні груди вигукнув Фабіано.  

Дівчина виглянула із-за смереки, дзвінко засміялася, і побігла за іншу смереку, яка виросла нізвідки, як і попередня. Раптово почали виростати стрункі смереки, з яких вихоили лісові мавки, і розпускаючи свої коси, бралися за руки і почали водити хоровод навколо Фабіо.

«Ти готовий пограти з мавкою лісовою? Не боїшся програти?» - почувся дзвінкий голос Міланки.

«Але ти уже програла... Знай це! Я не той і не такий... Я уже інший! Ти не святкуватимеш перемогу!» - крикнув Фабіо. 

«Я це знаю! Ти інший, але уже давно МІЙ» - засміялася Міланка, увірвалася в коло мавок, вирвала із нього Фабіо і потягнула за собою між смерек. Хлопець спіткнувся і…

- Чорт, як боляче! Де ми? – простогнав італієць.

- О, спляча красуня прокинулася? Я тебе не цілував, значить Міланка уві сні приходила? – зареготав Ондраш і запалив пальник.

- Ти не повіриш, але саме вона! Але болить голова… Що це у мене на голові?

- Ти нічого не пам’ятаєш? Добряче тобі приклало!

- Ну, пам’ятаю вибухи, пам’ятаю, як професора… ну того, причавило… потім ти мене кликав у якусь діру… і все… ніч!

- Ну от в ніч тебе каменюча і відправила! Але жити будеш… Пофесору реально здається чвах! Губіти там, - Ондраш показав пальцем в гору, - перестало десь годину назад.

- Тобто, ми живі, але шлях додому закритий?

- Ну, як тобі сказати…

- Ми ж не кроти… - почав було Фабіо.

- Поки дехто готується вразити красуню-русинку, інший думає про повернення додому!

- Ти хочеш сказати…

- Я нічого не хочу говорити… ти готовий йти? – спитав Ондраш,підійнявся і подав руку товаришу.