XLIV

***

Зраня Фабіо підстеріг як Міланка встала і вийшла з хати, швидно зібрався та пішов за нею. Міланка якраз взяла цебрика та зібралася піти по воду. Побачивши Фабіо зашарілася і сором’язливо відвернулася. Фабіо підійшов до дівчини і взяв цебрика, який тримала в руках Міланка, до торкнувши сквоєю рукою її руки.

- Дозволь я допоможу! – сказав Фабіо і легенько потягнув цебрик на себе, а Міланка відпустила його.

Дівчина попрямувала до воріт, потім різко обернулася і хитренько посміхнулася:

- Ну ти йдеш?

Фабіо слухняно попрямував за дівчиною. Вони мовчки йшли: Міланка попереду, Фабіо з цебриком за нею.

- Отак і будеш мовчати? – раптом обернулася дівчина.

- А що говорити? – зніяковів хлопець.

- А ти гарно вже говориш русинською… - не обертаючись сказала Міланка. – Так коли сватів зашлеш?

- Сватів?

- Ой, я й забула, що ти чужинець… Оцко казав, що сьогодні ти з дядьком Захаром знову в гори підеш… Розпитай про наші традиції!

- Гаразд!

- Мені подобається як ти говориш по-нашому! – повернувшись усміхнулася дівчина, в доторкнулася руки Фабіано. Той оторопів. А Міланка потягнула цебрик. – Віддай же, я покажу як набирати!

Фабіо усміхнувся і віддав цебрик, а дівчина спритно підбігла до джерельца і зачерпнула води, гепнувши цебриком об землю. А сама набрала води в долоні і хляпнула на Фабіо:

- Прокидайся вже!

Фабіо дзвінко розсміявся, Міланка підхопила ого сміх своїм. Хлопець взяв цебрика і попрямував за дівчиною. На подвірї вже були Войт, мольфар і Ондраш. Забачивши пару мольфар щось пожартував і чоловіки залилися сміхом. Але Фабіо з Міланкою того не чули і лише здивовано дивилися на регочучих.

- Ну, майже зятю, правильно робиш! Не гоже дівчині самі тягати воду! Я б тобі ще роботи дав, та йти тобі з Захаром треба…

- Так я й допоможу і підемо! – сказав Фабіо, але войт його зупинив.

- Ще на допомагаєш! – і вже звернувся до доньки. – Мілнко, накрий снідання, хлопцям треба в дорогу. І збери щось в торбину, до речі,на дорогу. Путь не близький.

- Добре, оцко! – Дівчина спритно перехопила цеберко з рук Фабіо, чмокнула його в щоку і побігла в господу, а чоловіки дружно зареготали. Лише спантеличений Фабіо стояв і червонів.

- А я що? – розвів він ріками.

- Ти нічого! Міланка собі сама судженого вибрала! – відійшовши від сміху сказав мольфар.

- Та він не дуже проти… - продовжуючи реготати ледве вимовив Ондраш.

- Добре, хлопці! День не стоїть, сонце не пасеться! – сказав войт. – Гайда снідати і в путь!

За сніданком Міланка з Фабіо постійно переглядалися між собою, підпристальними поглядами батька, мольфара і Ондраша, які тизенько хитрень усміхалися.

Після сніданку Міланка передала торбу з наїдками приготованими в дорогу мольфару, а той віддав її Ондрашу. Дівчина підійшла до Фабіано, поцілувала його в щоку і шепнула на вухо:

- Не затримуйся, бо хтось інший сватів прийшле!

Засміялася і побігла в хату.

- Що вона сказала? – запитав Ондраш.

- Та таке… - махнув рукою Фабіо. – Казала, щоб не затримувався… А що таке сватів засилати?..

Замість відповіді селом покотився гучний сміх. Відсміявшись мольфар пообіцяв в дорозі посвятити італійця в традиції русинів, і чоловіки, попрощавшись з війтом попрямували на узлісся.

І знову спуски і підйоми. Мольфар йшов першим та задавав темп. За ним йшов Фабіо, який ледве встигав за мольфаром, і замикав колону Ондраш, який здавалося ніколи не стомлюється Йшли мовчки, і молодий мадяр від скуки почав насвистувати мелодію «Чардашу». Пташки підпіспівували насвистуванню Ондрашу, і на душі Фабіо стало якось веселіше. Йому було важко розлучатися з Міланкою.

Молодій парі вдалося поспілкуватися лічені хвилини, проте Фабіо відчув таку іскру, яка промайнула між ним та дівчиною, коли спочатку, а потім і вона торкнуася його руки. Аромат її волосся, і п’янкий дотик її губ до його щоки. Він цього ніколи не забуде.

Вони нещодавно розсталися, та Фабіо вже скучив, і йому кортіло якнайшвидше повернутися. Насвичтування веслої мелодії Ондрашем трохи відволікло його.

Десь через годину часу мольфар присів несподівано на пеньок в оголосив приват.

- Дядьку Захаре, так що там відносно сватів? – порушив тишу Фабіо.

- От невгомонний… - хитро усміхнувся у вуса мольфар.

- Так і мені цікаво що це таке! А то знайду собі русинку, і не знатиму, що і як… - втрутився Ондраш, який присів на трав коло мольфара.

- А у тебе буде русинка з того боку Карпат! – повернувся несподівано голову до мадяра мольфар. – Вона вже перейшла перевал і скоро ти її стрінеш…

- Овва! – протягнув Фабіо. – Відгуляємо два весілля зразу!

- Як тільки дізнаюсь, що таке свати… і зашлю їх на ту сторону Карпат! – реготнув Ондраш.