XLIX

***

Цілий минулий день вся бригада і навіть бригадир займалися тим, що укріплювали стіни та склепіння печери, що утворилася внаслідок підриву. Гомін, жарти разом із роботою тривали доти, доки сутінки не накрили робітників. Вдалося навіть пройти півтора метра вглиб додатково за допомогою ручних інструментів. Усі підходи до зони роботи були розчищені, все підготовано до продовження робіт наступного дня.

Усі потомлені, але задоволені результатом побрели до табору. Ганс у піднесеному настрої та не припиняв хвалити і їх і себе.

- А я таки був впевнений, що у нас все вийде! Ви бачили як бабахнуло! Але бабахнуло! А який вихід! Ми такими темпами завчасно виконаємо нашу частину роботи…

Повечерявши потомлені робітники засинали. Заснули швидко і Фабіо з Ондрашем. Не спав лише Ганс. Ні, втомився він не менше інших, але знову нахлинули гнітючі думки. Ранішній сон і фантом мольфара. Шкода було б помирати, коли здавалось би життя склалося саме як бажалося.

Так в роздумах, з люлькою в зубах, дивлячись в зоряне небо, австрієць і заснув. Як тільки він поринув у сон, Ганс опинився в горах, що були окутані туманом. Туман був настільки густий, що здавалося його можна було взяти в жменю. Дивний туман стелився лише в ногах.

Ганс підняв голову і на зустріч йому йшов мольфар, який хитро усміхався у свої густі вуса.

«Чого тобі треба, старий?» - запитав Ганс.

«Того, чого й тобі, старий!» - відповів «мольфар».

«А звідки ти знаєш, що мені потрібно?» - примруживши ліве око запитав Ганс.

«Це потрібне всім!» - сказав «мольфар» і плеснув в долоні. Пролунав гулкий вибух, гора розсипалася і Ганс полетів сторчака вниз. Він падав і падав, та дна не було видно.

Ганс підскочив уві сні і боляче вдарився спиною об землю. «Насниться ж таке…» - прокинувшись подумав Ганс та витрусив попіл з погаснувшої люльки. Більше сон до нього не вертався. Як сказав би Йошко: «Нічниці вкрали сон!»

Сьогодні-завтра належало продовжити прохід через скелю. Порода податлива і дозволила сьогодні досить глибоко проникнути в недра скелі.

Ганс розпалив маленьке вонище і заварив собі каву. Аромат кави розбудив спочатку Фабіо, а потім і Ондраша. Фабіо підійшов до Ганса, той привітався і запропонував хлопцю кави. Той зрадістю погодився, і зробивши перший ковток запитав:

- Пане, а чого Ви в таку рань піднялися?

- Фабіано, ти вперше в Карпатах, але зіткнувся з їх містикою… Як ти гадаєш, є тут щось потойбічне?

- Для нього все тут потойбічне, пане! Доброго ранку! – реготнув Ондраш. – Можна і мені попросити кави?

- Звичайно! - кивнув Ганс і подав мадяру металеву чашку з кавою.

- Пане Ганс, що я Вам скажу… - почав Фабіо. – Нас всю дорогу супроводжує якась містика, але тут же в Карпатах я зрозумів, що все можна пояснити, а що не можна пояснити, то його й не варто пояснювати!

- Ти точно каменяр, а не грецький філософ? – вже цього разу реготнув Ганс.

Чоловіки дружно засміялися. Сонце повільно запалювало небо на сході, а старий місяць хилився дозаходу. За дні два ріжки місяця, спрямовані на захід зникнуть повністю, а ще через день – місяць спрямує ріжки на схід.

Прокинувся від аромату кави Орпад, побачив пообадль Ганса з хлопцями і собі запалив вогнище, почав готувати каву, розбудив сина та послав будити робітників.

Цей день теж видався досить вдалим. За допомогою вибухівки та дужих рук робітників вдалося просунутися більше ніж на двадцять метрів вглиб скелі.

Ганс кожен рух звіряв із своїми розрахунками та мітками на карті. На його думку все йшло досить гладко, тому й тричі сплюнув та постукав по дереву. Фабіано з Онрашем всіляко допомагали Гансу з підривами, а потім з головою пірнали у роботу, укруплюючи стіни та склепіння.

Третій день був менш вдалий: лише десяток метрів, і неприємності у вигляді обвалу склепіння печери, внаслідок чого постраждали два робітники. Не смертельно, але неприємно – два кваліфіковані шахтарі, на яких трималася левова частка проходу скелі в ручну вибули на кілька днів через порізи та ушиби.

Стомлені чоловіки лігали спати. Завтра ввечері Ганс обіцяв напоїти їх так, як вони вже давно не пили. Для цього Ганс ще в Рахові купив бочку русинського бренді. Усі заслужили! Ще б пак – за три дні здійснили прохід трохи менше, чим через пів скелі. Бригадир бачив, що бригада працюєна межі можливостей, але усі хочуть якнайшвидше пройти ту скелю.

У Ганса була своя причина, однак причину інших робітників він не міг зрозуміти. Часом він ловив себе на думці, що під страхом зустрітися з чимось містичним тут, у Карпатах, йому, Гансу, здається, що цього хочуть й усі інші.

Наступила субота, і потомлені чоловіки попленталися до виробки. Ганс догнав Орпада із Ондрашем і Фабіо, які якраз обговорювали фронт робіт на цей день.

- Сьогодні працюємо до обіду – спокійно сказав підійшовши до юрби. Робітники почувши таке схвально почали гудіти. – Оголоси усім, досить жили рвати!

Цього дня пройшли цілих вісім метрів. Як на неповний робочий день – цього було більше ніж досить. Ондраш із Фабіо проконтролювали кріплення і останніми побрели за бригадою, яка поверталася до табору.