L

***

Коли робітники розібрали завал та дістали з під нього тіло Ганса, він ще дихав. Одночасно з початком каменепаду в табір прибув мольфар Захар, і тепер разом з рештою займався порятунком австрійця.

- То ти, старий чортяко? – прохрипів Ганс.

- Я, німаку, я… - взяв мольфар його руку, коли робітники несли бригадира на імпровізованих ношах в табір. – Чого ж ти не послухав моїм пересторог?

- Прогрес не спинити, мольфаре! Чуєш? Він іде важкою ходою… - Ганс закашляв.

- Нехай і так, але завжди є варіанти…

Робітники занесли Ганса в табір,а мольфар почав водити над ним руками, щось ледве чутно шепчучи…

- І що ти там чаклуєш, старий дурню! – прохрипів бригадир. – Я вже мрець… Я чую холодне дихання смерті! Поклич мені краще Ондраша і Фабіо, і сам залишся… Решту прожени!

Захар виконав волю помираючого Ганса, закликав хлопців та й сам залишився. Ганс мутним поглядом окинув присутніх і продовжив:

- Зараз я хочу, щоб ви обоє пообіцяли мені дещо… не роздумуючи пообіцяли виконати три моїх передсмертних бажання! Обіцяєте?

- Обіцяємо! – не роздумуючи кивнули хлопці.

- Так от, перше – поховаєте мене на горі, щоб мій дух злився з тими гірськими духами того старого чорта мольфара… а ти, мольфаре, попрохай за мене духів, щоб прийняли мене до себе, як рівного…

- Я виконаю твоє прохання… - тихо промовив мольфар.

- Друге… - хрипло промовив Ганс, - я хочу, щоб ви, хлопці, закінчили почате і завершили нашу частину роботи… Не було ще такого, щоб Ганс не дотримав слова, а тим більше контракту!

- Обіцяємо! – хором відповіли Ондраш із Фабіо.

- І останнє: в моїх речах є карта, де відмічено місце, де сховав я скарб із замку… ви знаєте про який я замок, а я знаю, що ви знаєте… - гірко усміхнувся бригадир. – Поділіть скарб на три частини! Дві частини – вам мій весільний подарунок! Третю частину – особисто завезете моєму сину у Відні… його адреса там де й карта…

- Навіщо…

- Ви обіцяли виконати всі три мої останні волі… - натужно простогнав Ганс.

- Обіцяємо…

- Тепер ідіть… А ти мольфаре – залишся…

Гансу ставало все важче дихати. Він простяг руку мольфару і простогнав:

- Помолись за мене, мольфаре, полегши мою смерть…

Австрієць закрив очі. Його дихання обірвалося, серцебиття припинося, душа полишила тіло.

Зранку наступного дня невеличка процесія, що складалася з чотирьох робітників, які несли тіло бригадира, Одраша, Фабіо та мольфара піднялися на скелю, у якій було пробито тунель, та здійснили поховання загиблого Ганса. Ондраш і Фабіо були у пригніченому настрої, як і решта бригади.

В обід пригада помянула бригадира. Усі мовчали, але на обличчях читалося питання «А що далі?». Мольфар сидів задуманий, вдивляючи в спантеличені обличчя Ондраша і Фабіо. Звичайно, відповідальність, яка на них звалилася була їм не під силу, у будь-якому разі на цей момент.

Хлопці повинні були виконати обіцянки, дані помираючому бригадиру. Проте жодного досвіду у керівництві бригадою у них не було і бути не могло. А для того, щоб розібратися у записах Ганса потрібен був час. Не виконання ж запланованих робіт загрожувало тим, що комітат просто не розрахується за проведені роботи, що було б несправедливим по відношенню до людей, які не шкодуючи себе працювали «за себе та того хлопця».

Мольфар прийняв для себе рішення та відвівшись кашлем привернув до себе увагу:

- Шановне товариство! – звернувся він до присутніх. – Сталося, що сталося! Але всі ви повинні розуміти, що життя продовжується… і вам потрібно завершити роботи, уже без вашого бригадира!

- А як? А Навіщо? А хто керуватиме? – з різних кутків почувся гул робітників.

- Як? Так як ви смієте – добре і на славу! – відповів юрбі Захар, погладив свої вуса та продовжив, - Навіщо? Тому що вийде так, що ви рвали жили задарма, і грошей своїх не отримаєте! Хто керуватиме? Ну, тут вже як ви вирішите! Є досвідчений Орпад, рекомендований бригадиру самим Ференсом. А є он хлопці!

Мольфар рукою показав на Ондраша і Фабіо, що сидули в стороні, і при його словах попіднімали очі на нього. Робітники загомоніли, бурно обговорюючи слова мольфара, час від часу поглядаючи то на хлопців, то на Орпада. Орпад же після невеличкої паузи підвівся і вирішив взяти слово:

- Захар бачі правий! Я його не знаю, як людину, але чув не раз, що то порядний чоловік. Хлопців знаю трохи довше, а Ондраш – так взагалі син Фері бачі, якого ми всі поважаємо! Думаю, яблуко від яблуні не далеко впало. Та й ви усі бачили, що хлопці працювали на рівні з нами та не боялися важкої праці. Та й бригадир, хай буде земля йому пухом – довіряв їх. Тому я вважаю, що роботу треба продовжити і завершити її до приходу змінної бригади. Керувати буду я спільно з Ондрашем і Фабіо. Думаю ніхто не проти?

Робітники знову загуділи, обговорюючи слова Орпада. Мольфар підійшов до Орпада та положив йому руку на плече в підтримку. Підійшли і Ондраш з Фабіо, в очах яких читалася подяка за допомогу в цій складній ситуації. Після тривалих обговорень та суперечок, бачачи, що пауза затягнулася, Орпад відкашлявся, привертаючи увагу і запитав: