Епілог

Минув рік і будівництво залізниці в Карпатах було завершено. Офіційно залізнична гілка була здана в експлуатацію 15 серпня 1895 року. Імен будівельників не збереглося в історії, як і повного описання подій. Як і казав Ганс – прогрес не спинити, і дарма гнівалися гірські духи. Генеральний підрядник не лише ніс прогрес в гори, але й допомагав місцевим, будував шпиталі.

Ондраш з Марічкою поселилися в Сюлеші, де молодята купили великий дім. Ференс не упирався і переїхав жити до молодят. А через рік у них народилися дійснята, яких назвали Яном і Міланою. Двійко білявих онуків безмежно тішили старого Ференса, який часто брав їх, садовив собі на коліна і розказував історії подорожі з їхнім татком.

Того ж 1895 року Ондрашу надійшло запрошення від бригадира Верта, який запрошував хлопця на стажування, а потім Ондраш відбув на рік до Берліна на навчання, та склавши іспити екстерном – став знаним інженером.

Орпад із Чобікою були призначені прорабами в бригаді Ганса, яку очолив заступник Йоханаса-Альберта Верта – статечний старий німець Альфред Фрай. А після того, як Ондраш отримав диплома – бригаду очолив він, та уже здійснював обслуговування залізниці.

А Фабіо? Фабіо став першим газдою в Карпатах. У зрусиненого італійця та Міланки народилася доця, яку назвали Анною, за наполяганням тестя.

Фабіо переймав від тестя навики газдування. А через півроку після народження дочки – вони прибали величезну отару овець, наставили вуликів. І раз на місяць Фабіо з Міланкою та маленькою Анною вирушали на ринок до Сюлешу, де гостювали у своїх кумів – Однаша та Марічки.

Можете казати, що це казочка, але вона правдива… Щастя є та воно поруч. Інколи просто варто дослухати до гірських духів, вони поганого не порадять! Юнаки послухали та повірили, а тому жили довго і щасливо…