Залізний вовк

День п'ятий

Я не дозволяла собі заходити у ВК впродовж усього недільного ранку. Не хочу читати його сухі запитання про моє самопочуття та плани на день. Які у мене могли бути плани без нього?

Сто відсотків він уже поїхав із друзями розважатись до Львова.

І коли мобільний динькнув від приходу смс я не одразу зреагувала.

Минуло десь сім хвилин доки я таки взялась прочитати повідомлення.

Я справді не повірила власним очам коли прочитала ім’я відправника.

Леонас.

-Їду із хлопцями у Львів. Як що до побачення ввечері?

Ці два речення довели мене мало не до божевілля.

О Господи! Ще одне побачення! Він хоче ще раз зі мною зустрітись!!!!! – верещала жіночка в середині мене.

-Я не проти.

Я два рази переписувала своє зворотне повідомлення, щоб не видати словами тої ейфорії в якій перебувала відколи прочитала його смс.

-Я напишу коли повернусь.- відповів литовець вже через десять секунд ,так наче чекав на мою згоду і тримав телефон у руках.

******

Це мало бути наше останнє побачення.

Я не чекала його дзвінка раніше сьомої години вечора, а то і пізніше. Адже прогулянка по Львову з хлопцями могла затягнутись на цілий день. І це я усвідомлювала. Лео міг взагалі не їхати до мене. Але пообіцяв отже приїде. За ці три тижні я помітила що він завжди дотримує свого слова. Навіть коли ми домовлялись про зустріч і він був невпевнений що йому вдасться вирватись він так і казав що про точний час приїзду повідомить пізніше, аби не вийшло так що ми домовились ,а він не встиг.

- Не хочу щоб потім вийшло так що я збрихав .- писав він у повідомленні.

Відповідальний ! Ця його риса мені дуже подобалась. І ще він ніколи не викидав слова на вітер. Тільки за це його варто було поважати.

Він ніколи не порушував правила. Не ходив по протоптаних болотяних стежках , коли поряд була пішохідна доріжка з бетону. Він просто не розумів як можна жити не по правилах, хай навіть таких елементарних. Просто не бачив який у цьому сенс. Можливо тому я мало не одразу почала йому так сліпо довіряти. Йому просто не було сенсу мені брехати. Адже між нами не було ніяких забов’язань. Він запросто міг знайти собі дівчину на ніч не витрачаючи на неї часу для прелюдій. Але він хотів бути поруч зі мною. Це заворожувало. Хоч я добре розуміла що він не вибирав мене одну єдину. Просто решта дівчат ( точніше восьмеро ) або не відписали йому , або не погодились зустрітись ! Їм же гірше.

Так я відволіклась від основної теми.

Отже я не чекала на нього рано. Тому коли через «підставну» сторінку у ВК побачила що Лео онлайн – дуже здивувалась .Одразу кинулась перевіряти електронну пошту. І не розчарувалась.

«Ви отримали нове повідомлення від Leonas Berankis»

- Що моя красуня робить ?:-)  - було у повідомленні.

Він досі був у мережі.

- Привіт.) Я думала ти ще у Львові.

Я була і здивована і рада водночас що він написав так рано.

- Вже повернулись. Що робиш?

- Відпочиваю. Так швидко приїхали?

Я мало не стрибала на дивані від радості що його екскурсія не затягнулась на довго.

- Ну так. Не було що робити. Коли мені до тебе приїхати?

Цього питання я чекала мабуть як манни небесної .

Я піддалась пориву.

- Можеш на четверту!

Я глянула на годинник – 15:07.

Ні це мабуть за швидко. Та і з мамою ми саме збирались у супермаркет.

Я витерла годину у повідомленні та виправила її .

- Можеш на п’яту)) але то мабуть для тебе за рано.

Я відправила повідомлення. Але він все не відписував. Дві ,три хвилини.

- А коли для тебе не зарано ?)) – знову написала я.

Він не відповідав хоча був досі онлайн.

Я пригадала як на першому побаченні він жалівся що у гуртожитку в них погано «ловить» інтернет . Можливо тому він ніяк не може відписати.

Ми з мамою уже вийшли на вулицю. Я вимкнула сторінку у  Вк але мережу інтернет не відключала.

Нарешті телефон завібрував. Він відповів!

- Ну я спробую. На 5 повинен встигнути. ;-)

Я заспокоїлась .Він приїде. І мій порив до раннього побачення його не налякав. Добре.

Ми повернулись з мамою додому десь пів п’ятої. Я одразу переодяглась для побачення. Бірюзова новенька кофтина із гольфом та голими плечами – саме те що потрібно.

І сіла на диван чекати його дзвінка.

Я завжди хвилювалась перед своїми побаченнями будь то з Юрою чи Богданом. Але перед прогулянками з Леонасом не було ніякого хвилювання. Навіть натяку на нервовий мандраж. Так наче ми робили це сотню разів . Я просто чекала коли він напише.

Так ще я намагалась скачати на телефон якийсь фільм але процес ішов дуже повільно. Мабуть не судилось нам разом фільм переглянути.

Завібрував телефон.

Смс було коротким як завжди.

- Я уже на місті.

- Біжу))- відписала я.

А тоді ринулась натягати на ноги ботфорти сестри.

Лише коли я спустилась до першого поверху - збагнула що це востаннє я біжу до нього.

Що більше такого не буде. Насправді ! Ніколи. Він ніколи більше не запросить мене. Не подзвонить і не напише.

Це наш останній вечір разом. І він буде найкращим.

Я поправила волосся. Глибоко вдихнула .І натиснула кнопку домофону щоб відкрити двері.

Він що разу дивував мене своєю появою. І цього разу теж не обійшлось без несподіванок.

Я відчинила важкі металеві двері та остовпіла.

Леонас стояв прямо навпроти мене- уважно вивчаючи рекламу на дошці для оголошень.

Моя поява його ніскільки не налякала. Невже я так голосно тупала у під’їзді ?

Та це мене мало зараз турбувало.

Ось він розвернувся до мене.

Ідеальне обличчя осяяла широка посмішка. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше