Добрий самарянин

Серед скель, на узбіччі дороги
Чоловік невідомий лежав. 
Він стогнав і конав від знемоги,
У калюжі із крові вмирав.
Дожидався смертельної миті, 
Коли дух відлетить в небеса.
Так буває в жорстокому світі -
Не один тут загинув, бо сам
Просто здобич для злодія, звіра, 
Кусень м’яса, торбинка грошей.
Під кінець добиває зневіра
Щодо цінності наших речей.

На дорозі з’явився священик.
Певно, дуже кудись поспішав.
У служінні, молитві щоденній
Він на муки людські не зважав.
Обійшов майже мертву людину, 
Повернувся обличчям у бік –
Зберегти треба власну святиню,
Чистим бути у грішний наш вік.

Ось левіт у блакитнім хітоні
Йде на варту у храмі служить.
Він співає пісні в Єрихоні, 
Доля в нього – для Господа жить.
Що за кров на дорозі! Як можна
Серед шляху отак помирать! 
То людина напевно безбожна, 
От і мусить за гріх свій страждать.
Та й пішов, обтрусивши сандалі, 
Замугикав мелодію в такт, 
Подорожній конав тихо далі -
Не відбувся душевний контакт.

Вечоріло. Пустинна дорога.
Самарянин до міста спішить. 
Небезпечно самому й тривога
Підганяє його кожну мить.
Коли бачить – людина на полі
Ледь жива безпорадно лежить,
Майже зникла калюжа із крові, 
Тихо стогне, уже не кричить.
Підійшов. Защеміло у серці.
Напоїв та всі рани омив,
На ослятку йому у сідельці
Багряницею тіло накрив.
І повіз до якогось заїзду.
Цілу ніч самарянин не спав, 
А на ранок перед від’їздом
Він хазяїна дому прохав, 
Щоб подбав про хвору людину, 
Їжу й ліки вчасно давав.
Повернеться коли, в яку днину
Самарянин тоді не сказав.
Оплатив наперед всі турботи
І пішов у дорогу свою.
Дивні людям були ті чесноти – 
Доброта не врятує в бою.

Безкорисливість ціним як  ваду, 
Милосердя забуте давно.
Прагнуть очі сили і влади,
А на ближнього нам все одно.
Християни, чи ми фарисеї?
Чи жива ще безцінна душа? 
На Голгофі сплатив Бог за неї
Найдорожчим – ціною життя.
20.08.20 Альона Ус