Розділ 12. "Прохання"

Після обіду я знайшла Гленну й повідомила їй, що хочу щоб Дональдіна була моєю особистою служницею.

— Я не можу це сама вирішити! — не може? Сама ж говорила що відповідає за персонал.

— Яле ж ви...

— Так. Та господар замку наказав, що все що стосується вас, він вирішуватиме особисто! Тому вам потрібно в нього запитати дозволу. Він зараз саме у великому залі, приймає своїх людей, у яких виникли конфлікти, скарги чи прохання!

Гленна провела мене до залу, де скупчились прості селяни, в надії хоч щось отримати від голови клану. І я стала позаду й скромно чекала своєї черги.

— Сер Мюррей, мої вівці стали обідом для вовків, і тепер моя сім'я голодує...

— Дам тобі двох овець, і наступного разу бережи їх краще...
До Фрескіна підійшов наступний чоловік:

— Сер Мюррей, мою дочку знайшли мертвою, на її тілі були виведені дивні знаки, перерізані обидві вени на руках... — чоловік замовк, йому важко було говорити, кожне слово обривалось...

А я, слухала і думала над почутим... Бо дане вбивство точно ритуальне, і якщо в замку є друїд, а може і не один... То це цілком може бути їхніх рук справа... Та щоб точно сказати, мені потрібно оглянути тіло... Я пам'ятаю звіти, описи британського вченого, який досліджував старовинні поховання на даній території, жертовники..

— Де знайшли тіло? — Мюррей говорив так спокійно, наче перед ним стояв не вбитий горем батько, а один з його воїнів...
— Неподалік в лісі...

— Я особисто віднайду вбивцю! — твердо оголосив Мюррей, піднявся...

— На сьогодні все! Всі розходьтеся! — додав голова клану, а я не рушила з місця...

Й ніяк не могла зрозуміти цього чоловіка.

— Мартіно Браун! По якому питанню, тільки швидко в мене обмаль часу!

— Я хотіла попросити... Я... — слова ніяк не виривались з моїх губ, застрягли в горлі.

— Сміливіше! — гаркнув Фрескін.

— Я хочу, щоб Дональдіна, була моєю особистою служницею й моїм супроводом, якого в мене немає, як вам відомо... — і затамувала подих, чекаючи його рішення.

Чоловік уже не сидів, а стояв біля свого трону, заклав руки у замок і зажмурив очі...

— Знаєте Мартіно, не звик робити щось за дарма, я і так допоміг вам, й навіть не вияснивши ваше справжнє походження, і дуже сумніваюсь, що ви із Фландрії...

Звідки він знає про Фландріб, я це не йому казала, а своєму сусіду по столу? І що він хоче? Якщо жіночої ласки, то цього добра в його навалом...

— Я вдячна вам, що визнали мене своєю гостею, та запропонувати можу, хіба що, свою допомогу в якості консультанта...

"Консультанта"? А це слово було у чотирнадцятому столітті? Здається ні, та точно не було...

— Консультанта? Не знаю що воно означає...

— Це людина, яка допомагає іншій людині у розслідуванні дивних смертей... — збрехала я.

— Та я не відьма! — швидко додала, — Просто вивчала схожі справи у своєму місті...

— Дуже цікаво, неймовірно. Жінка, яка прибула до мого замку сама, й невідомо звідки, ще і являється експертом по дивних вбивствах... — здається хтось насміхається наді мною.

— Я справді можу допомогти... Дозвольте бути корисною! — я дуже хотіла побачити тіло дівчини, щоб вияснити чи мої припущення вірні...