Заморожене кохання

III День 4

***

Брюнетка подивилася на годинник.

«5 година. Думаю, час вертатися додому.»

І Марина повільно попрямувала на орендовану квартиру. Стару, не зовсім комфортабельну, пусту… Та брюнетку це зараз мало хвилювало. Вона просто слідувала поставленій цілі.

Дорога додому проходила попри офіс, де вона працювала. Дівчина близько двох хвилин просто стояла під будівлею і роздумувала що робити далі. Думала зовсім не так як колись, а раціонально, не затрогуючи почуттів.

Врешті, Марина зайшла на хвилинку, щоб дізнатися як справи і сказати, що вона завтра вже вийде на роботу. Та коли вона зайшла в офіс, її ніхто не помітив. Всі були зайняті своїми справами. Життя бурлило, як завжди, не зважаючи на її відсутність. Телефони дзвонили, розмови велися, а сміх – лився, незважаючи на зайнятість.

«Будучи Купідоном я страждала, даруючи бажаючим ІСТИННЕ КОХАННЯ, а мене так само ніхто не помічав. То чому я зараз маю за них перейматись?»

Зайшовши в офіс до начальниці, брюнетка написала заяву на 2 дні за свій рахунок, зіславшись на погане самопочуття і проблеми в сім´ї. Так, як Марина була чудовим працівником, ніколи не пропускаючим роботу, начальниця без тіні сумніву підписала заяву.

 

***

Марина про щось задумалася, а я просто спостерігав за нею. Я не знаю як це пояснити, адже людиною я був всього нічого, та якщо людина справді дорога для тебе, то ти можеш спостерігати за нею просто безкінечно. Для тебе буде милим кожен її рух, навіть якщо це випускання ротом диму, а ти ненавидиш сигарети…

Я справді дуже жалів, що не можу більше читати її думки, адже це так важливо.

«Як же важко мужчинам. Ось він дивиться на задумане обличчя коханої жінки і мучиться в сумнівах думаючи, про що ж вона думає в дану хвилину.

«Чи добре їй зі мною? Чи не забагато я говорю? Як же їй догодити? Чи варто признатися їй в своїх почуттях? А що вона думає про мене? А чи не розсміється вона на ці мої слова?»- ці та інші питання задають вони собі.

Дуже часто будучи на небі я чув, як мужчини жаліються, що не розуміють жінок, і як би було добре, якби вони могли читати думки жінок. Тепер я і сам зіткнувся з даною проблемою.»

Та ось замість прекрасного обличчя Марини я знову побачив хмари, а моє серце… серце більше не відчувало ІСТИННОГО КОХАННЯ. Воно відчувало ВСЕПОГЛИНАЮЧУ ЛЮБОВ. І я зрозумів, що знову став Ангелом…

 

***

Двері, як завжди, не відкривалися, аж поки Марина на них не «налягла», а темні обриси коридору повільно почали щезати, завдяки енергозберігаючій лампочці.

Кинувши ключі на столик, що стояв біля дверей, дівчина мимохідь оглянула все навколо. Лише дві речі привернули її увагу – обої, які так і не приклеїлися, і червоний плащ, куплений зовсім недавно.

«Що ж.»- подумала Весна і роздягнувшись, сіла за перегляд фільму-трилеру «Червона шапочка». Саме Валері – головну героїню фільму – вона нагадала собі, вперше примірявши плащ.

Дивлячись цей фільм вперше, Марина не могла відірватися від екрану телевізора і дуже злилася на довгу рекламу. Тепер же, маючи можливість, вона навіть не ставила на паузу, коли відходила від екрану.

Серце брюнетки більше не билося шалено, вона більше не переживала за кіногероїв, не захоплювалася їхнім коханням.

Дівчину більше не заворожували очі головного героя, в яких так хотілося потонути. Брюнетка залишалася байдужою.

Посидівши ще трохи в інтернеті, Весна пішла спати, не думаючи ні про кохання, ні нову історію, чи навіть про Івана.

 

 

День 4

 

***

Марину розбудив сонячний промінь, який світив їй просто в обличчя. Брюнетка закрила обличчя рукою, але зрозуміла, що не зможе більше заснути.

«Блін. Грьобане сонце!»

Марина вийшла на невеличкий балкон, на який, колись дуже часто виходила ввечері, щоб поспостерігати за нічним небом.

Прохолодне ранкове повітря вивело дівчину з сонного стану швидше, ніж чашка міцної кави, яка була у неї в руці. І брюнетка вирішила прогулятися.

Вона одягла свій червоний плащ і пішла до озера. Дівчина не знала чому її туди тягне, проте не опиралася, адже колись це було її улюблене місце для роздумів. Брюнетка приходила сюди, щоб обдумати своє життя, самотність і помріяти про кохання, яке колись прийде і в її життя.

Марина йшла по березі озера і дивилася як вода відбиває сонячні промені, пускаючи при цьому сонячних зайчиків.

«Зверху така спокійна і миловидна, а на глибині? Що таїть в собі ця глибина? Наче людська душа – одна на поверхні і зовсім інша на глибині».

Брюнетка зауважила, що вже почали катати на пароплаві. Колись вона просто обожнювала такі прогулянки, отож з радістю заплатила за подорож.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше