Заморожене кохання

IV

***

ПРОЙШЛО ТРИ МІСЯЦІ

 

Сьогодні було надзвичайно жарко. Сонце пекло так, наче хотіло спалити всю Землю. Люди надзвичайно важко переносять таку жару, проте Марина йшла по вулиці доволі бадьоро. Музика у навушниках грала досить голосно, проте думок дівчини не заглушала. Та Весна і не хотіла цього. Тепер їй це було не потрібно.

Дівчина проходила повз величезну вітрину, де побачила своє відображення. Весна мимоволі оцінила себе. Легеньке плаття фіолетового кольору підкреслювало фігуру, босоніжки на високому каблуці стройнили, а посмішка – притягувала. Та попри все це, Марина знала, що залишиться одинокою, як би класно не виглядала...

В очах дівчини знову появилася тінь смутку, та брюнетка її відігнала.

Купідон направлялася в останній магазин по своєму маршруту на сьогодні.

Після останньої зустрічі з Іваном, Марина вирішила більше не робити того, що робить її нещасливою. Тому, брюнетка звільнилася зі своєї фірми і пішла працювати менчендайзером. Їй набагато більше подобалося цілий день ходити по місту. А музика робила ці прогулянки ще приємнішими. Тепер Купідон не прокидалася з думкою про те, як їй пережити сьогоднішній день. Тепер вона посміхалася новому дню.

«Як же насправді легко змінити своє життя в кращу сторону. Варто просто перестати жаліти себе і викинути з життя те, що робить тебе нещасним. Це легше, ніж всі думають.»- часто думала Марина.

Тепер вона мала багато часу на роздуми. Більшу частину з них займав Іван.

«Яке щастя, що він Ангел. Інакше мені було би значно складніше справитися з нашою розлукою. Я жалію лише про одне. Тоді, в парку, потрібно було задати питання, яке мене так тривожить. Якби я отримала відповідь «так», мені було би значно легше. Але... якби він сказав «ні»? Чи було би мені краще від того? Адже тоді я би не змогла здолати свою ненависть... Тому, можливо, незнання найкращий вихід...

Цікаво де він зараз? Чим займається? Чи згадує мене?»

 

Вийшовши з останнього магазину дівчина направилася на зустріч зі своїми новими друзями – також менчендайзерами. Вони збиралися кожну п’ятницю після роботи.

Марина із захопленням слухала веселі історії, які розказували Христина, Петро, Оля та Антон. Дівчині подобалося стежити за ними, ще і тому, що вона сама звела двох з них.

Та сьогодні Весні було особливо важко посміхатися, адже Антон з Олею повідомили про заручини.

Марина разом з усіма підняла бокал шампанського і від щирого серця побажала закоханим всього найкращого. І ніхто навіть не здогадався наскільки сильно закололо її серце, наскільки важко було стримати сльози.

Попрощавшись з усіма дівчина вийшла з кафе і направилася додому.

 

***

Ну чому люди завжди ускладнюють собі життя? Я ж дав вам те, що ви обидвоє хотіли. Навіщо ж ви самі створюєте собі перешкоди?

Ну гаразд. Я допоможу вам востаннє.

 

***

Раптом здійнявся сильний холодний вітер.

«Я ж то думала, що звільнилася від тебе. Що зможу просто бути Купідоном. Зможу жити без кохання... Та ти знову і знову порушуєш мою душевну рівновагу. Можливо, було би краще, якби я ніколи себе не розморожувала. Жила би собі, як звичайна дівчина. Чекала своє кохання. Зводила половинки...»

Марина настільки заглибилася у свої думки, що йшла нічого не помічаючи навкруги.

Брюнетка підвела очі до неба:

«Чому Ти такий жорстокий? Хіба Ти не повинен бути втіленням доброти? Єй, чуєш мене?»

Раптом почався дощ. Він був настільки сильним, що Весна промокла до нитки.

«Це і є твоя відповідь?!»- зітхнувши, дівчина подумала: «Потрібно десь сховатися». Оглянувшись, вона помітила піцерію в якій і вирішила перечекати негоду.

"- Природа завжди реагує на стан твоєї душі. Невже ти ніколи не помічала, що коли тобі погано, на вулиці псувалася погода?

- Я ніколи не думала, що можу хоч якимось чином впливати на природу."- знову згадалася розмова з Іваном.

«Цього разу все вірно. Мені просто необхідна злива, щоб змити все погане, що є в моєму житті.»- подумала брюнетка і оглянула піцерію. Та вона побачила те, чому не повірила. Біля столика, де сиділи чотири дівчини стояв... Іван. Він був одягнений у білу футболку і довгий сірий фартух, що видавало його як працівника закладу, і мило фліртував з ними.

Марина не повірила своїм очам. З неї все ще капала вода, тому дівчина забрала з обличчя все волосся і кілька разів кліпнула. Проте, Іван не зник, а, навпаки, тепер він направлявся просто до неї.

«А ось і відповідь...»

 

***

Я отримав те, що хотів – став людиною. Більше того. Мене не просто кинули на Землю, як бездомне кошеня. Я став людиною з усіма витікаючими: документами, знаннями, невеличкою однокімнатною квартирою...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше