Перший розділ. Доленосне рішення

Ніч... Тихе потріскування дров у каміні дарувало особливу затишну атмосферу. М'яке сяйво місяця лагідно лилося крізь тонку фіранку ніжно-золотистого відтінку, яка в сутінках, розбавлених переблискуванням вогню, здавалася одноманітною й сірою. На елегантному одноногому канделяброві самотньо догоріла свічка, востаннє подарувавши світу свій тьмяний відблиск. В кімнаті стало темніше, однак їй навіть личила ця темінь, додаючи особливого шарму домашній та навіть інтимній обстановці.

Дрова в каміні потривожила залізна палка, а за мить дбайливі руки докинули ще кілька круглих полін. Язички багаття радісно затанцювали, захоплюючи у полон своєї небезпечної краси нову поживу. Полум'я, що набирало сили, знову подарувало зовсім трохи світла спальні, характерною піснею пролинувши апартаментами. Молодий широкоплечий чоловік, чий силует яскраво обмалювало сяйво вогню, на мить замилувався ним (вогнем, звичайно ж), підкинув ще одне поліно та зовсім тихо повернувся до розташованого поблизу великого ліжка. Обережно відкинув край ковдри, намагаючись безшумно лягти на перину, щоб не потривожити красуню, яка солодко спала, розкинувшись на подушках. Її золотисте волосся при блиску полум'я віддавало каштановим відтінком, а обличчя навіть у тій темряві сяяло вродою і все такою ж юністю, як і багато років тому. Тихо ліг поруч, не розбудивши коханої дружини, ніжним дотиком погладив її шовковисті кучері та задоволено посміхнувся, приплющуючи очі від почуття цілковитого щастя та душевної гармонії. Особливо тоді, коли вона про щось сонно й зовсім нерозбірливо прошепотіла і пригорнулася ближче, владним помахом руки, притаманним лише величній особі, обійняла чоловіка за груди. Накрив тендітну ручку своєю долонею, немов запевняючи молоду жінку, що він поруч, з нею.

— Арлете, — сонно промимрила вона, врешті остаточно долаючи сон та зазираючи напівзакритими-напіввідкритими зеленими оченятами на чоловіка. — Що таке?

— Чшш, спи, — заспокійливо прошепотів, погладивши щічку дружини, і ніжно їй посміхнувся. — Я до каміна вставав, щоб не вигоріло. А ти спи, ще дуже-дуже рано...

— Цьогорічна зима дуже люта, — зітхнула жінка, сонно позіхнувши. Потягнулась на ліжку, немов кішка, та перекинулась на бік, обережно поклавши голову на плече коханого і міцно обійнявши його, навзаєм відчуваючи на своїй талії міцні та лагідні руки. — Люблю, коли надворі заметіль, а в покоях тепло й хороше. Це ти навчив мене радіти таким дрібницям.

— Ельзуню, мила, — тихий голос набув оксамитово-медових інтонацій, а на мужньому обличчі засяяла щаслива усмішка. Король та королева великого Союзу Об'єднаних Королівств у складі сімнадцяти підпорядкованих держав з резиденцією єдиноправлячих монархів у Ендаласії попри вісім років подружнього життя і чималу кількість випробувань, крізь які проходили пліч-о-пліч, зуміли зберегти у своїх серцях чисті й всепоглинальні почуття істинного кохання, які з часом тільки міцнішали й зростали, щоб одного дня стати неприступною фортецею. В тій фортеці подружжя замкнуло тепло своїх сердець, оберігаючи своє щастя від чужого ока. Вони правили мудро й справедливо, не проявляючи жодної слабкості перед друзями й ворогами. Однак, кожного разу, коли міцні двері відгороджували їх від зовнішнього світу, Їх Королівські Величності перевтілювалися в Ельзуню й Арлета, все тих же закоханих веселих молодят, готових змагатися в словесних баталіях та чергувати поцілунки з суперечками, без яких, здавалося, досі не могли жити. Так, немов роки не мали над ними влади, а в їх вічноюних серцях жило так багато любові одне до одного, до їх діток, до родичів та друзів, до Ендаласії та всього Союзу Об'єднаних Королівств, що там абсолютно не вистачало місця на дорослішання, розчарування та образи.

Арлет згріб дружину в обійми, палко поцілувавши її високе чоло, і тихо промовив:

— Чи одну зиму ми з тобою пережили? Нехай лютує хурделиця за вікном, їй не загасити нашого сімейного багаття, яке ти так старанно плекала всі ці роки. Ми з тобою все ж дуже щасливі, правда? Ми разом, Аврора й Себастіан поруч, в них — наша вічна весна. Здається, усі мрії здійснилися і єдине, чого я хочу, Ельзо, це, щоб так було завжди. Ти в моїх обіймах, діти в сусідніх покоях, в імперії порядок і злагода...

— Так, нам з тобою дуже пощастило знайти одне одного. В часи інтриг, династійних шлюбів та політичних ігор ми створили союз на основі кохання. Я щиро зичу цього й нашим малятам, нашим друзям, — лукаво блиснувши сапфіровими очима, королева піднеслася на ліктях і ніжно поглянула на чоловіка. В її голосі безпомилково прозвучали нотки тривоги, але перш ніж Арлет висловився на цю тему, його вуста ніжно накрили чуттєвим поцілунком, на мить викорінивши з голови будь-які думки. Монарх палко відповів золотоволосій красуні, лагідно погладивши стрункий стан, і зітхнув, коли вона перервала мить блаженства. Кволо всміхнувся, повертаючись до теми розмови, але в тій усмішці не було й натяку на веселощі. Лише сум, старанно замаскований від ока дружини, однак хіба вони вміли щось приховувати одне від одного? Давно навчилися читати потаємні думки та бажання на дні зіниць коханої людини. І Ельза важко зітхнула, а в червоних відблисках полум'я її личко прийняло зовсім засмучений вираз.

— Ти думаєш зараз про Франка, так? Мене теж турбує його стан після тієї страшної трагедії.

Завжди турботливий Арлет не міг забути про свого брата навіть в миті цілковитого щастя. Коли королі Ендаласійські від одних лише поглядів топили сніг теплом свого кохання, їх нещасний кузен замерзав у самотньому холодному палаці, не освітленому ні дитячим сміхом, ні гарячими обіймами ніжних рук.

— Ти маєш рацію і я не можу з цим змиритися. Поїдьмо в Золхіду, Арлете. Зробімо собі канікули, втечімо на відпочинок, — знову нависнувши над чоловіком, прошепотіла зеленоока, скоромовкою завершуючи свою думку. — Найперше це потрібно нам. Знаєш: ти мав рацію, коли казав, що після народження Себастіана я стала більше часу приділяти імперії й менше тобі. Я тебе дуже кохаю, ти ж знаєш. Не хочу, щоб ти почувався обділеним моєю увагою, милий. Усі справи передамо моїй сестрі. Адель та Армель геть розслабилися й сховалися за нашими спинами, а між іншим я заявляла на коронації, що правитиму з ними спільно. От їм і карти в руки, а ми поживемо з місяць для себе. Тільки ти, я, наша кронпринцеса й маленький принц. Можна було б податися в наше герцогство, але це надто близько, щоб нас не знайшли. Упевнена, що Франк радо прийме своїх родичів. Тим паче він обожнює племінників, а вони — його. Привезімо йому трохи свята.