Другий розділ. Безвихідь

Аріелла

Вечір тихо спустився на землю, вкривши прозорим похмурим покривалом сутінок засніжену Ендаласію. За вікном бушувала заметіль, раз у раз завивав вітер, позичивши в лісового вовка пісню відчаю та суму і поставивши на цю музику нові слова, промовлені сніжинками, що крутилися в нестримному хороводі.

В покоях ставало все темніше, хоч служниці й не забували запалити всі свічки на кожному розкішному канделябрі, освітивши буквально кожний закуток. Дбайливо розпалений камін також додавав світла у миганні вогню, однак нам, зібраній у покоях моєї сестри сім'ї Мішельє, здавалося, що темнішає не за вікном, а в наших серцях повільно гасне той вогник щастя, який ще вчора тріпотів у грудях.

— Ваша Світлосте, — тихий голос лікаря, який намагався перекричати стихію, що розбушувалася за вікном, не видавав жодних емоцій, окрім серйозності. Суворе обличчя також не іскрилося ні співчуттям, ні радістю. Так, неначе шановного цілителя взагалі не обходили всі ми, наше нещастя, наші хвилювання і стан моєї сестри, яка в цю мить нерухомо лежала на ліжку, страждально відкинувши голову й ось уже з пів години як не видала жодного слівця, не зважаючи на лікаря, який, певно, робив їй боляче обстеженням. Аліанда така. Вона завжди була стриманою, мовчазною, правильною, охайною. Затисне зуби і мовчить, як у рот води набрала, а ви можете її хоч катувати — не промовить ні слова. Сказали вчитися гаптуванню — стала майстринею ледь не на всю імперію, сказали не розмовляти з незнайомцями — від молоденьких маркізів та віконтів на всіх балах і заходах бігала і за годувальницею ховалася. Сказали стати гордістю роду — до ночі завчала правила й манери, етикет та історію. В єдиному проявила непокору — сказали вийти заміж, а вона на своєму коні захотіла покататися в павільйоні та ще й підняла планку вище, наче б то зможе перестрибнути. І ось результат: лежить тепер на ліжку і мовчить! Їй же мовчати наказано.

— Лікарю, ну, як вона? — з нотками тривоги, яка найближчої миті готова перетворитися на паніку, спитала мама.

— Не знаю, як і сказати, міледі, — зам'явся чоловік і нарешті на його обличчі проявилося щось, що дуже нагадувало співчуття. Мама насторожилася, а батько насупився, для чогось міцно стиснувши мою руку. Є миті, коли і могутні безстрашні чоловіки потребують підтримки. Ця була саме такою. — Міледі, мілорде, у мене для вас дві новини. Перша — падіння з коня виявилося дуже невдалим: маркіза Аліанда зламала одну ногу і серйозно пошкодила іншу. — Давши зовсім трохи часу нам на усвідомлення почутого, що хвилею спантеличення накрило нас з головами, лікар поспішив заспокоїти: — Але друга новина полягає в тому, що це не так страшно, як вам здалося спершу. Я візьму ноги в лубки, таким чином закріпивши їх у нерухомості. Маркізі заборонено вставати, доки кістка не зростеться. Ну... місяць-півтора, може трохи більше за умовою, що всі рекомендації будуть виконані, і Її Світлість зможе ходити. Не бігати, не стрибати, не їздити верхи, а повільно ходити. Чим більше минатиме часу, тим укріплюватимуться ніжки, тому за півроку не буде причин хвилюватися. Але наголошую ще раз — три тижні вставати з цього ліжка я забороняю юній леді! А там побачимо: якщо буде легше, дозволю прогулянки по кімнаті, спираючись на милиці.

— Дякую, лікарю, — якось автоматично кивнула мама, розсипавши копну русявого волосся по плечах. Розпачливо притиснувши руки до грудей та закусивши пухкі губки, герцогиня Роксана зі співчуттям дивилася на свою улюблену донечку, яка в цю мить, окрім ледь чутного схлипування, ознак життя не подавала.

— Я проведу лікаря до його покоїв. На вулиці вечір і сильна заметіль. Ясна річ, що ви залишитеся до ранку в нас, — першим опам'ятався батько і поспішив покинути покої. Мені здалося, що він бажав щось запитати у лікаря наодинці і якби не трагізм ситуації, я із звичної цікавості неодмінно підслухала б цю розмову, а тепер не було настрою.

Аліанда була не просто сестрою мені. Ми близнючки, схожі одна на одну, мов дві краплі води. Однакові сірі глибокі очі, от лишень мої сяяли веселощами та бісиками в своїй глибині, а її — скромністю й поступливістю. Однакові тонкі малинові вуста, тільки сестрині завжди мовчать, а якщо говорять, то тільки лаконічно й стримано, ну, а мої вічно усміхнені й стріляють словами, наче з кулемета, потрібно чи ні. Так, тактовність — не моя фішка, однак це тільки якщо порівнювати з іншими благородними міледі. Якщо ж я без них (а я майже завжди в чоловічій компанії юних Казанов), то мої неугавні жарти й зауваження виглядають доречно і зовсім не «невиховано», як любить уточнювати мама — королева манер та правил. У Аліанди розкішний водоспад чорного, немов вуглинки в каміні, прямого шовковистого волосся та тонка прозора алебастрова шкіра — і тут у нас з нею жодних розбіжностей. Однакова струнка й тендітна фігура, тільки сестра приховує її сукнями монахинь, а я ні в чому собі не відмовляю. Однаковий зріст трохи вище середнього, щоправда, вона додає собі підборами, я ж люблю більш практичне взуття, адже на підборах зовсім не зручно бігати, залазити на дерево, їхати верхи або тікати з покоїв через терасу, якщо мама замкне мене, щоб я подумала над своєю поведінкою. А що там думати? Хороша в мене поведінка.

Але не зважаючи на внутрішні розбіжності, зовнішньо Аліандою ми були копіями одна одної. Нам навіть дали схожі імена. Мене звуть Аріеллою. В нашій імперії користуються великою популярністю всі імена, які починаються на літеру «А». Вважається, що тоді діти захищені від чужого злого ока і жодні темні сили не зачеплять її, просто не посміють. В такому разі мене веселить той факт, що Аріеллою мене ніхто й ніколи не звав, для всіх я Ріел, Ріелла. Мабуть, я додаю стільки клопотів, що мої батьки впевнені: темні сили у боротьбі зі мною не мають шансів. Аліанду ж Ліандою не називають, але навіть магічні властивості імені її не захищають від отаких досадних випадків, як сьогоднішнє фатальне падіння з коня.