Глава 3.Анеквіт зустрічає вас.

Карета на мій подив була не пуста,з одного боку сиділа персона про яку я навіть забула.Тільки зараз я згадала що зі мною повинен їхати ще Деніал,як же я це забула мені ж Сюзен нагадувала сьогодні зранку.

Зустрівшись поглядами принц спостерігав за моїм здивування стосовно того що я побачила його.

-Я не бачила як ви заходили в карету.Ви давно тут?,-перше що змогла я сказати після невеличкого шоку.

-Достатньо давно,-все що зміг сказати він і повернувся до вікна показуючи що не бажає продовжувати розмову.

Не показуючи свого обурення я обійшлась одним "ясно" після чого також подивилась в вікно.

Біля мене сиділа Сюзен,яка послухавши нашу "цікаву" розмову перевела свій погляд у вікно.

Всю подорож ми сиділи мовчки.

Спочатку я пильно дивилась в вікно і розглядала нові будинку і міста які раніше не спостерігала.

Приблизно через годину мені це набридло і я вирішила почитати книгу,яку спеціально брала в дорогу.Зручніше сівши я почала читати.
З боку зморена дрімала Сюзен.

Деніал за весь цей час так і не відвів свій погляд від вікна,мені здавалось що він просто не хотів побачити нас щераз,але це тільки мої догадки.

"Ох Енні та пробач ти уже йому,стільки часу уже пройшло,а ти і досі злишся,скільки раз він доказував що він вірний тобі,скільки раз він рятував тебе?Навіщо відмовляєшся від нього,виганяєш?",- з цими думками я дочитувала ще одну главу книги.

Скільки глав я уже прочитала за сьогодні?Я не знаю,я просто не можу відірватися від цієї історії.

І знову я перевернула сторінку і почала читати нову главу.

Через декілька годин я зрозуміла що змусить мене припинити читати.

Зрозумівши шо мені стало трохи погано читати із-за освітлення я відірвала свій погляд від книжки і глянула у вікно.

Вечоріє,сонце сідає за обрій.

Скільки нам ще їхати?Коли ми будемо на місці?,-хотіла я уже спитати принца але тільки зараз звернула увагу на те як він спершись на лікоть непомітно дрімає.

Я окинула його поглядом щоб краше роздивитись його.

Трохи видовжене,бліде обличчя.Високий лоб зверху до якого легенько прилягає золотаве не сильно довге хвилясте волосся,яке він завжди закладає в зад але воно все-рівно спадає йому на обличчя.Брови він має досить густі,але не чорні,які розлітаються на переніссі,мов у польотті пташині крила.Ніс прямий,з горбинкою.

Пухкі губи з гострими куточками і сірі очі(колір яких я помітила уже раніше)з довгими віями.

Кремезна постава і м'язи на руках,які я одразу помітила.

Це все я змогла розгледіти всього лише за 2 хвилини,дивовижно не правда ж?

Ще з дитинства я дуже захопилась тим що роздивлялась риси обличчя і складада певну картину.

Наприклад в Сюзен,яка ні разу не прокидалась з того часу як задрімала,кругле і трохи смугасте лице.Тоненьку як ниточка світлі брови і блакитні очі.Біляве довге волосся,яке вона завжди заколює з заду.Кирпатий носик і тоненькі губи.Тендітна талія і маленькі долоні з довгими пальчиками.

Це те як я можу описати її навіть не дивившись на неї.З дитинства мені говорили що у мене дуже хорошо пам'ять і вони не помилялись.

Про щось задумаючтсь я не помітила як уже проснувся принц,мені здалось чи він майже і не спав.

Згадавши те що я хотіла запитати я тільки вікрила рот як уже була перебита ним.

-До столиці їхати ще приблизно годину,-ніби прочитав мої думки він.

-Що?,-здивовано мовила я.

-Ти ж саме це хотіла спитати?,-його пронизливий погляд дивився на мене.

-Так,-чесно відповіла я

-Рахуй я вже відповів,-сакразматично усміхнувшись він знову перевів свій погляд у вікно.

Вдруге за сьогодні я обурилась.Він просто зарозумілий бовдур.Ні щоб спокійно прослухати моє питання і нормально відповісти,так ні краще перебити мене тоді коли я ще не встигла сказати ні одного слова.

Не показуючи свого обурення я вкотре за сьогодні поглянула у вікно.

Скоріше б уже приїхати,я уже уявляла як я лягаю у просторе,широке і тепле ліжко і мирно засинаю.Якщо мені скажуть що я люблю тільки поспати то я мирно погоджусь і піду посплю.

Не помітивши як це сталося я задрімала,інколи я могла почути якийсь шум у кареті,але мені було не до цього я уже бачила чудовий сон.

Прокинулась я від шуму коней,які зупинилися.Я з радістю прокинулась думаючи що ми уже приїхали,але побачивши настрожений погляд Деніала я зрозуміла що я помилилась.

Коли я почула звук як хтось виймає з кожури меча я ще більше налякалась і навіть дівчина сидівша поряд не могла мене заспокоїти.

В моїй голові уже склалась приблизна картина того що відбувається на дворі.

Взявши себе в руки і глибоко вдихнувши я трохи заспокоїлась і уже не була така налякана,Сюзен також намагалась тримати себе в руках.

Ми чули звуки мечів які дотиркаються до однин одного з великою силою.Всі 15 хвилин ці звуки повторювались і повторювались,інколи хтось кричав інколи хтось падав.

Але в один момент ці звуки стихли і ми почули як хтось приблизився до нашої карети.

Ми з Сюзен лише більш притихли і налякано дивилися на двері
В мить вони окрилися і перше що я побачила це золотаве волосся а пізніше і обличчя Деніала.

Я лише полегшено видихнула.

Сюзен сиділа з закритими очима але почувши те як я видихнула відкрила очі і зробиле те саме.

Подившись знову на принца я помінтила деякі рани на його обличчі і ще одну на руці.

-Подряпини,-поспішив відповісти хлопець помітиши як ми пильно дивлюсь на ці рани.

Зробивши вигляд ніби я так я зрозуміла я вирішила все-таки спитатись:

-Хто це був?,-питалась я про те що чула декілька хвилин тому.

-На нас напала банда розбійників і хотіла пограбувати,як бачите їм це не вдалося

Наша з Сюзен тривога кудись пропала і тепер ми могли знову сісти і дивитися у вікно як робили це зовсім недавно.

"Скоро ми будемо в столиці.Інше королівство,яке воно?",-подумала я і продовжила дивитися і вікно.

Пів години пройшло не помітно.

Коні зупинилися,карета встала на нерухому позицію.З надвору чувся галас і це означало що ми прибули.