Глава 4.Дивні сни та нові знайомства.

Відкривши великі темні двері я поспішно увійшла в кімнату.

Перше що я побачила це великі вікна,поглядаючи у які можна побачити усе що відбувається поза палацом.
 

Кімната була зроблена в пастельних  тонах

Ліжко як я і очікувала було просторе,постіль персикового відтінку ніби чекала на мене коли ж я у неї ляжу.

Сама кімната була з низькими потолками,великі та об'ємні кремові штори висіли біля вікон.Підійшовши я одразу закрила їх так як розуміла що зранку сонце мені буде докучати.

Продовжуючи оглядати кімнату я наткнулась на велику шафу в іншому кінці кімнати.Вона була світло-коричневого відтінку і простягалась вона майже в усю стіну.

"Туди вмістяться всі мої речі",-подумала я і зрозуміла що моїх речей в цій кімнаті немає.

Відкривши шафу я їх там не застала.

"Добре,можливо зранку мені їх принесуть",-з цими словами я продовжувала розглядати кімнату.

Навпроти вікон стояли два крісла персикових відтінків а біля них і столик.Розглядаючи все це я уявила як ми з Сюзен сидимо тут і розглядаємо все що відбувається знадвору за чашечкою кави.

Стоп!Сюзен!А де вона пропала?Вона ж йшла за нами до палацу,а пізніше як тільки ми зайшли в будівлю одразу кудись повернула і так і не повернулась.

Це все дуже дивно.Можливо з нею щось сталося?Ох,Сюзен надіюсь з тобою усе добре і я просто себе накручую.

Зрозумівши шо я уже все оглянула і тепер я уже можу з спокійною душою лягати спати.

Я так і зробила,ну що ж як там говорять "На новому місці приснись жених нареченій".

Трохи посміявшись я все-таки заснула.

Як не дивно мені приснився Деніал.Тільки в цьому сні він був не такий як в житті.Він був не зхожий на того Деніала якого я знаю,на того байдужого,нестерпного,похмурого Деніала.Цей же Деніал був зовсім протилежний,він був радісний та усміхнений.

Чоловіе стояв у світлому приміщенні,в нього на руках сидів маленький хлопчик,який захоплено щось розказував,а Деніал лише сміявся і щось розказував у відповідь.

Я дивилася на це ніби через віконечко якого насправді не було.

До їх підійшла статна жінка,я не могла її розгледіти так як не бачила її обличчя.Вона міцно обняла Деніала і разом з ним слухала історію маленького хлопчика.

Я проснулась.Це було досить цікаво.Тільки хто ж ця жінка?А хлопчик?

Згадавши як виглядає хлопчик я зрозуміла що його обличчя дуже нагадує обличчя Деніала.

Той самий колір очей і той самий носик.Можливо це його син?

Тоді хто ж ця жінка?Ні це точно не я.

Можливо колір волосся в нас похожий але довжина зовсім не та.

В мене зараз воно довжиною до талії,а в неї тільки до плечей.

Тому це точно хтось інший,але хто?

Вирішивши що це безнадійно я встала з ліжка.

Підійшовши до шафи і відкривши двері я побачила те що бачила учора.Абсолютно нічого.

І що ж я повинна одягнути?Ну круто день розпочався.

Не встигла я досить обрутись як в двері постукали.

-Заходьте,-крикнула я і надіялась що це Сюзен.

Але надії мої рухнули коли я побачила незнайому для мене русяву дівчину.

-Ваше Високосте,доброго ранку.Якщо ви не проти то принесли ваші речі і ми хочемо занести їх до кімнати,-промовила блакитноока дівчина.

-Так,звичайно.А де Сюзен?,-не змогла не запитати я.

-Вона скоро до вас прийде і також повідомить про те що вас очікує сьогодні.

Я лише погоджуючи кивнула головою і почала спостерігати як мої валізи заносять до кімнати.

Коли ж уже все було закінчено і всі покинули кімнату я приступила до переодягання.

Одягнула я золотисту сукню з майже непомітним чорним оздобленням на рукавах та шлейфові.

До сукні я підібрала кольє з невеличким чорним камінчиком по середині.

Щойно я закінчила як в двері знову постукали.Сказавши щоб заходили я побачила очікувану мною персону,це була Сюзен.

-Доброго ранку,Ваша Високосте,-почала говорити вона.

-Доброго.Куди ти вчора пропала?Я хвилювалась.

-Вибачте.Мене покликав містер Дейрон,-побачивши що я не зрозуміла вона поспішила обяснити,-це та людина яка дає розпоряджування всім слугами.Завдяки йому я познайомилась з усіма іншими прислугами,а також мені розказали всі закони і правила у палаці,вам я буду розказувати їх по ходу щоб ви краше запамятовували,а то мені знадобилось декілька годин.

-Ну що ж мені все зрозуміло,дякую що розказала.Мені одна служниця,яка сьогодні заходила до мене сказала що ти мене повинна про щось повідомити.

-Так я саме хотіла розказати.Сьогодні буда грандіозна вечеря в честь вашого приїзду,на ній ви матимете змогу познайомитись з усією сім'єю Андерсонів.

-О котрій годині відбудеться цей захід?

-Нас пізніше про це повідомлять.

-Ну що ж у нас в досталь часу до вечора.Що будемо робити?

-Вибачте,але мені потрібно іти до містера Дейрона,мені ще не зовсім все розказали про палац,-винувато подивившись на мене промовила вона.

-А що ж я буду роботи майже цілий день?

-Ви можете прогулятись по саду,я чула там є ваш улюблений вид лілій.

-Чудова ідея.Зможеш мене провести?,-усміхаючись сказала я.

-Звичайно,-промовила вона і ми попрямували до саду.

Проходжуючись по великим алеям я не могла не налюбуватись природою яка мене оточувала.Тут все було інакше,я звичайно не звикла до такого але мене ця краса захоплювала.

Зайшовши в потрібну частину саду,до якеї мене направила Сюзен,я побачила те завдяки чому я сюди і ішла.

Лілії,які вони тут прекрасні,ще прекрасніші ніж у Лейнстері.

Тут вони такі вільні та водночас такі не приступні.Лілія-це шляхетна квітка,яка своєю красою підкорює кожного.

Символічне значення лілії-велич і слава,тому і не дивно що ці сади біля палацу прикрашені ліліями.

Також наскілки мені відомо герб Королівства Анеквіт це лілія,в той час як у Лейнстери -вовк,символ сміливості та вірності.