Глава 18.Хто зупинить військо,а тебе?

Не забувайте після прочитання поставити зірочку,буду страшенно вдячна)

Ми ідемо,ідемо в цей двір з якого хвилину назад я так впевнено втікала.Ми в всіх на очах,всі нас бачуть,крокуємо ми до короля.За декілька метрів від нього Деніал зупинився.

-Стій тут і нікуди не йди,-прохав він мене,але побачивши моє хвилювання продовжив,-Довірся мені.

Тепер я впевнено махнула головою в знак згоди і дивилась як його персона віддаляється від мене.Не знаю чому але він змусив мене довіритись йому,можливо він зможе запобігти війну.Принаймі я на це дуже надіюсь.

Я бачила як він тихо про щось переговорював з королем.Щось пропонував,а король лише махав головою в різні боки показуючи свою не згоду,але через деякий час принцові все-таки вдалось впевнети короля в своїх намірах і він махнув головою і щось йому гнівно сказав,після чого принц обернувся і направився в мій бік.

Він йшов впевнено і гордовито,але водночас байдужо ніби йому всерівно абсолютно на все.Я піймала себе на моментальній усмішці,чомусь ця емоція байдужості мене почала симпатизувати,є в ній щось загадкове.

-Ходімо,-підійшов він до мене і направив свою руку в одну зі сторін в якому ми повинні були іти.

-Куди?,-здивувалась я,але почала крокувати в указану сторону.

-Побачите,-після цього він не промовив більш ні слова.

Ми направлялись в зовсім інший бік королівстві.Дійшли ми до стіни,яка була майже вся покрита мохом,біля неї ріс великий широколистий дуб.

Деніал підійшов і доторкнувся до цього моху,в одному місці нащупав якусь впадину,після чого з кишені дістав ключ і встромив його туди,повернувши пролунав тихенький звук,ніби щось відкрилось.Стіна ніби в якомусь місці роз'їхалась і відтворився вузенький прохід.

-Ви перші,-показуючи на цей прохід мовив принц.

-Але що це?Куди ми?,-не розуміла нічого я.

-Розкажу все пізніше,покваптесь,-мовив він після чиїх слів я все-таки змусила себе пройти з крізь цей прохід.

Я вийшла на галявину,напевно поза палацом,принаймі я так міркувала і напевно не помилялась.За мною одразу вийшов принц,щось натиснувши прохід зачинився ніби його і не було.

-Розказуйте,-наполягла я і по дитячому стукнувши ногою,що і розвеселило принца.

-Нам потрібно бути поза королівтсвом,зараз ми направляємось в сусіднє королівство,-побачивше недорозуміння в моїх очах він продовжив,-Я говорив з королем і переконував його запобігти цю війну,в мене був план з яким спочатку він не погоджувався,але я все-таки його переконав.

-І який же план,-допитувалась я.

-План в тому що король Річард повинен переконати короля Генріха,що вас немає в королівстві,були але від'їхали в невказаному напрямку.Звичайно король одразу не повірить в це і захоче усвідомитись,тому вам потрібно бути поза королівством,зрозуміло що самі ви не вийдете з його і незнатимете куди направлятись тому ось я тут,-об'яснив він і спостерігав за моєю реакцією.

-Але чому ж саме ви?Невже ви не могли послати когось іншого зі мною?,-з хитрістю в очах говорила я.

-Міг,але зі мною вам  буде безпечніше,-сказав він,що я і не посміла заперечити.

Подальшу дорогу ми йшли мовчки,таким темпом ми дійшли до лісу.До темного,великого,загадкового лісу.Сутеніло в тому цей ліс здавався ще страшнішим ніж він був насправді.Хмари повністю покрили небо,було зрозуміло що скоро піде дощ.Потрібно знайти місце,щоб перечекати його.

Пройшовши небагато ми віднайшли маленьку печеру.

Все-также мовчки Деніал розпалив вогонь і ми сіли один навпроти одного біля костра.Дивились ми тільки на вогонь,не сміли дивитись один одному в очі.Незабаром мої вії стали тяжчими і я непомітно поринулась у сон.

Деніал.

Я був здивований цією дівчиною,яка вона смілива і впевнена.Як вона захищає народ ціною свого щастя.Чесно кажучи я захоплювався нею в той момент.Побачивши її,яка стояла непомітно біля стіни і слухала посла,який читав лист,я одразу збагнув,що вона задумала.В якийсь момент в моїй голові появився план,який зробить так щоб не відбулось цієї всієї ситуації з війною,яка нас очікувала,і щоб Скарлет не жертвувала собою заради цього.Сам вже не пам'ятаю як переконав батька,який з самого початку не хотів і чути про це.Переконав його придумати про те що Скарлет немає в королівстві.Переконав в тому що саме я повинен піти з нею,хоча спочатку мав бути один з охоронців.Мене не буде в королівсті?Звичайно щось запідозрять.

Як же було тяжко переконати його,щоб він щось придумав,повинен придумати.

І все це для чого?Для того,щоб Скарлет була в безпеці.Тільки для цього і більше ні для чого.

Зараз вона спить,як же солодка спить.Сама непомітила як заснула,так втомилась,а нам ще скільки йти до наступного королівства.Королівство Сетелі-з ними в нас дуже хороші відносини,уже багато тисячолітть ми з ними воюємо спина до спини,навіть і в цей час воно нам пропонувало свою допомогу,але ми любязно відмовились.Як тільки ми прибудемо туди нам потрібно одразу прямувати до палацу,зустрітись з королем і розказати йому ситуацію,також надіятись на прихисток.

Що ж буде відбуватись в Анеквіті?Потрібно пізніше зв'язатись з Лівіаном і спитатись про всі новини.Відчуваю себе трохи кепсько,принц який покинув своє власне королівство,відчуваю себе зрадником.

Скарлет.

Я проснулась від гучного співу птах,які літали повз високих дерев.Подивившись по сторонам я не виявила принца.Виглянувши з печери я помітила як капельки дощу скапують з ранішнього листя,дощ тільки не давно закінчився саме час,щоб продовжити подорож.Тільки спочатку потрібно знайти принца.Де ж він заблукав?

Я вирішила вийти з темної печері та підійти до невеликої річки,яка простягалсь за декілька кроків від самої печери.Підійшовши до річки я вирішила вмити своє обличчя холодною водою.Тільки зараз я побачита в відображенні,що моє обличчя трохі забруднилось під час сну на землі.

Зробивши всі водяні процедури я всілась на трохи вологу траву і стала чекати принца.Незабаром я все-таки змогла його віднайти коли він неочікуванно з'явився позаду мене,та підійшов до мене і сів поруч.