Заміжня за вовком. Перша частина

Глава 12

В наступні кілька днів, як і передрікала Кристал за прогнозом пішли дощі. Сира холодна погода не викликала бажання куди-небудь виходити.

Таннари намагався проводити з батьками Аніки менше часу, аби не викликати зайвих підозр. У той час як дівчина залишалася з ними поспілкуватися, він знаходив привід, щоб піти. Аніка повідала йому, що батько розпитував про його самопочуття, але вона переконливо запевнила, що з ним все гаразд. А його вістусність пояснювала справами, що з'явилися, та які він вирішував по телефону. І Таннари схвалив її відмовку.

В один з вечорів Аніка сиділа з батьком у вітальні, поки мати прибиралась на кухні. Таннари піднявся до кімнати.

Батько з дочкою тихо розмовляли про різне, згадували минулі часи, коли раптом почули переляканий крик Кристал. Обидва схопилися з місця і кинулися до неї. Аніка метнулася вперед і першою вбігла до кухні. Жінка стояла, притулившись спиною до шафи. Із зблідлим обличчям притиснула руки до грудей біля серця, прикривши очі.

- Мамо! Мамо, що з тобою? – підскочила до неї Аніка, оглядаючи на предмет пошкоджень. – Ти забилася? Чи погано?

- Крісе? – Лукас підбіг до дружини, обіймаючи за плечі. – Що з тобою?

Але жінка продовжувала зберігати мовчання, опустивши голову й уривчасто дихаючи.

- Мам, не мовчи... - злякано прошепотіла Аніка, беручи її долоню в свою. – Може, тобі швидку викликати?

- Ні... - слабким голосом промовила Кристал.

- Тоді що з тобою? – вимогливо запитав Лукас.

- Я... - почала вона, піднявши погляд на них. – Я там побачила...

Вона тремтячою рукою вказала у вікно.

- Що ти там побачила? – допитувався Лукас.

- Там в темряві було щось... - спробувала плутано пояснити Кристал. – Щось велике... звір якийсь...

- Звір? – здивовано перепитав Лукас. – Які звірі посеред міста?

- Може, собака велика... - непевно знизала плечима жінка, дивлячись на них переляканими очима. – Дуже велика... як теля...

Аніка мимоволі перевела погляд у вікно, сподіваючись побачити те, що могло так налякати матір. Жінка тремтіла, ледь могла говорити і була все ще бліда, а серце калатало в шаленому ритмі.

- Тобі, мабуть, здалося. Там немає нічого, - заспокійливо мовила вона, погладжуючи мати по руці.

- Воно було там... - наполегливо стверджувала Кристал, киваючи. – Стояло біля клумби. Очі блищали в темряві. Хоча навіть у темряві було видно, що воно чорне... Чорніше мороку...

Почувши її слова, Аніка нервово ковтнула, усвідомлюючи під кого цей опис підходить.

- Та, швидше за все, так тіні падали, і все тобі здалося страшніше, ніж воно є, - заспокоювала вона матір.

- Схоже, ти перехвилювалася за сьогодні, - підключився до вмовлянь Лукас. - От і ввижається усіляке. Йдемо краще до спальні, відпочинеш.

- Нічого мені не привиділося, - пожвавішала Кристал на зауваження чоловіка, забувши про переляк. – Я бачила те, що бачила. Можливо, це була велика собака.

- Таких великих собак поблизу не спостерігалося, - заперечив Лукас.

- Ти знаєш всіх собак в окрузі? – обурено запитала Кристал.

- Ні, але...

- Ну, так і не кажи, - перебила вона його. - Можливо, чиясь відірвалася з прив'язі і вештається по чужих дворах. Ворота ж ми не закриваємо, і вона тепер розгулює по нашому.

 - Мама, давай ти підеш до себе в кімнату, а я сходжу подивитися, що там на вулиці, - запропонувала Аніка.

 - Ні, ти що! - запротестувала мати. - А якщо воно на тебе нападе?

 - Гаразд, тоді я піду і покличу Томаса, і ми разом сходимо подивитися, - наполягала на своєму Аніка.

 - Так-так, - підтримав її пропозицію Лукас, переконаний, що нічого такого у дворі немає і дружині все привиділося.

Аніка залишила мати під опіку батька і поспішно вирушила до себе в кімнату. Злетівши по сходах, вона увірвалася в кімнату. І, як очікувалося, Таннарі в ній не виявила: вікно повністю відчинене, на ліжку лежала футболка, а хлопець відсутній. Обвівши спальню похмурим поглядом, вона підійшла до вікна. Спершись долонями на підвіконня, подивилася вниз: під стіною будинку, в кущах, виднілися джинси.

- Ось же змієня блохасте, - прошипіла вона озлоблено.

Вмить спалахнув гнів, спонукавши бажання провчити вовка за таку дику витівку негайно. Аніка відступила від вікна і, стиснувши кулаки, стала чекати. Якщо він пішов без попередження, значить, ненадовго. Через декілька хвилин чуйний слух вловив звуки під вікном. Через хвилину показався Таннарі, що забирався на підвіконня. Як і передбачалося, одягнений лише в джинси.

- О, люба, - промовив він здивовано і винувато одночасно.

Тільки-но він ступив на підлогу, Аніка кинулася до нього. Хапаючи за вухо немов маленького бешкетника, гнівно прогарчала:

 - Ти що виробляєш?!



Ирен Нерри

Відредаговано: 01.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись