Занадто вродлива, щоб (не) кохати

Розділ 5

Костя спочатку старався не помічати, але не втримався і пройшовся поряд з нею. Почув не голосне схлипування, що могло розжалобити навіть кам’яну брилу.

- Пробачте, у вас щось сталося? - ввічливо запитав хлопець, роблячи крок до незнайомки.

Та відвернулася і невпевненим голосом промовила:

- Все добре. Не беріть в голову. У мене все  гаразд.

- Щось не видно. Вибачте за настирливість. Ви загубилися?

- Ні… - дівчина настільки старанно відверталася, що хлопцю навіть стало цікаво.

- Мене звуть… - він торкнувся плеча дівчини.

Але та відреагувала різко та навіть агресивно.

- Відчепися! - крикнула вона. Автоматично повернула голову до хлопця, що окуляри злетіли з обличчя і перед Костею спалахнули великі смарагдові очі.

Той вражений, відступив на крок.

- Віолетта! Та що ж ти тут робиш? Тобто ви тут робите?

Дівчина взяла приклад з співрозмовника та також відступила на крок назад.

- Звідки ви мене знаєте… хоча так, черговий прихильник.

- Та я не прихильник, я ваш кур’єр. Якщо пам’ятаєте.

- Не пам’ятаю. У мене немає особистих кур’єрів. До побачення!

Віолетта швидко пройшла повз Кості та зникла за рогом будинку. Хлопець спантеличено дивився їй услід. Дівчина могла б виглядати розлюченою, якби не була настільки наляканою.

Костя зрозумів, що потрібно йти за нею, все ж таки дізнатися, що сталося. Він би ніколи не покинув жінку у біді, не кажучи вже про улюблену актрису.

Проте, він не встиг зробити і кроку, як Віолетта знову показалася. У її очах стояли сльози, які вона спішно втирала рукою. Костя почав шукати хустинку.

- Не треба, - тихо промовила дівчина, - я, здається тебе згадала. Ти мені постійно замовлення з крамниці приносиш, так?

- Точно, - Костя посміхнувся, намагаючись хоч трохи розвіяти сум дівчини, поки що йому невідомий.

Почекавши, доки дівчина трохи заспокоїться, ввічливо запитав.

- Віолетто, у чому ваша проблема?

- У тому, що я, дурна, не послухала, коли мені сказали сидіти вдома. Тебе як звуть? Я знову забула.

- Костя, - нагадав хлопець, - Віолетто, витріть сльози та скажіть у чому справа?

- У тому що я дурна! - знову повторила дівчина.

- Це не відповідь.

- Бачите фонтан, - тонка рука дівчини вказала на невеличкий водограй, що виблискував у променях сонця.

- Так, - промовив Костя, ще не розуміючи до чого йдеться.

- Ну от… я там втопила свій смартфон. Чого я дурна полізла туди? Хотіла руки опустити, відчути прохолоду води… Телефон не дорогий, лише п’ять тисяч, але там у мене номер таксі був.

- Ну п’ять тисяч гривень за телефон не так вже і дешево, - несміливо заперечив хлопець, згадуючи, що його власний апарат обійшовся удвічі дешевше, і то, Костя з великими труднощами наскріб на нього.

- Та не гривень. Доларів, - відмахнулася дівчина, - не стала б я турбуватися про дешевку, якби там не лишився телефон.

Хлопець застиг на місці з напіввідкритим ротом. Йому здалося, що погано почув: ця дівчина говорить що смартфон вартістю у п’ять тисяч доларів дешевий?

Віолетта сприйняла це мовчання інакше. Вона трохи почервоніла та промовила:

- Вибач, що нагрубила. Просто Назар забороняє мені спілкуватися з незнайомцями. Я не одразу тебе пізнала, точніше, знадобилося зусилля, щоб згадати. Я вперше знаходжуся у місті сама. Якщо кудись їхати, то тільки на машині. Треба було його слухати. Правильно він казав, що я сама ні з чим не впораюся. Проте, я зробила все, щоб мене не впізнавали. Вийшло, як думаєш?

Це лепетання змусило хлопця подумати, що перед ним стоїть мала дитина. Хоча… Віолетта і так була досить молода, хоча іноді на екрані виглядала старшою. На ній завжди було стільки косметики, що не дивно.

- Ти знаєш, як викликати таксі? - запитала дівчина, дивлячись на супутника.

- Так, звісно, - посміхнувся той, - звісно, я по таксі не роз’їзжаю, але зараз знайду підходящий номер. Правда є ще варіант…

Він ледве не сказав «можна поїхати на метро, воно поряд», але притримав язика. Що він верзе! Яке метро для цього тендітного янгола? Навіть думати про це смішно та нерозумно.

- Почекай хвилинку, - сказав він, дістаючи смартфон, але раптом, Віолетта зблідла та тривожно промовила, - впізнали мене. Заховай куди-небудь…

- Та куди ж я сховаю… - почав хлопець, але дівчина його перебила.

- Куди завгодно! Хочу у кишеню сховай! У мене немає настрою зараз спілкуватися з прихильниками. Мене Назар вб’є,  якщо дізнається.

Віолетта схопила його за руку, стиснула у якомусь відчаї. Костя трохи обернувся та побачив, що до них наближаються троє хлопців, які уважно придивлялися до Віолетти, наче намагалися зрозуміти, вона це чи ні. Всі троє були високими та виглядали дужими. Костя зрозумів, що якщо виникне бійка, навряд чи перемога буде на його стороні.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше