У печері Ведуна

Прийшовши до печері Петро зупинився аби віддихатися. Окутаний темрявою парубок запалив факел. Стало не так моторошно. Петро зробив крок у печеру. Мокрі стіни, десь капало і, звісно кажани. Довелось вибігти з печері. Дочекавшись поки вилетять кажани Петро пішов шукати істукана Ведуна. І тільки він зробив крок, як шльопсич - і темнота.

         Темнота раз. Темнота два. На три розвиднилось.

         Петро упав на факел і поки він перебирав у голові слова для того, щоб висловити своє обурення одежа загорілась.  Довелося оголитися і, прикривши руками буйний гай, сказати:

- Хюх.

         Поки одежа горіла в печері було видно. Одежа догоріла. Прийшов час для того щоб висловити своє обурення. Петро лаявся так запально, що остатки одежі спалахнули і цього було достатньо щоб розгледіти ідола Ведуна. Мацаючи стіну Петро обережною ходою пробирався  до ідола.  Тріснувшись лобом об щось тверде, хлопчина зрозумів, що нарешті прийшов. Далі треба було обійняти Ведуна і забажати найзаповітнішу мрію. Петро розставив руки для обіймів і, - о-о. Замість ідола хлопчина обійняв щось м'яке та ніжне настільки, що парубок забув для чого прийшов до печері. Потім ніжність доторкнулась тудись де кись-кись. 

- Може не-тре-ба, - солодко промимрив Петро і поплив.

         Отямився Петро на світанку голий-голісінький прив’язаним до дуба. Хлопець гучно крикнув три рази «Рятуйте» та ніхто не відкликнувся. Петро хотів набрав повні груди повітря для четвертого «Рятуйте» та в рота залетів комар. Виплюнувши комаху парубчина прислухався до своїх відчуттів. Мураха залізла туди де вічна темрява. Над вухом дзвенів комар. В траві зашелестіло. До Петра повзла гадюка. На голову сіла зозуля.

- Ку-ку.

         Гадюка зупинилася.

- Тільки не це…

         Та таке як це. Гадюка піднявши голову свиснула і, висунувши роздвоєного язика поповзла до парубка.

- О лишенько! – вигукнув парубок, уявивши, що буде коли гадина доповзе туди, куди ніззя.

         Їжачок був голодний, а від того злий. Колючий колобок пихтів і сопів та все було марно. Ні тобі мишеня, ні павука. Залізши на пеньок, аби краще розгледіти куди його дибати в пошуках їстівного, їжачок скрутився в клубок, коли почув гучний крик:

- Рятуйте!!!

         Висунувши носа їжачок принюхався, а потім прислухався. І о чудо! Зовсім поруч шелестіла трава. Колючий хижак пронюхав гадюку. Скрутившись клубком їжачок скотився з пенька і хижо хрюкаючи перебирав маленькими ніжками якомога хуткіше.

         Гадюка зупинилась. Підняла голову, зробила язиком туди-сюди і, вилупивши очі уважно дивилася по сторонам. Бачачи таке діло, Петро замість того, щоб кричати почав смикатися, намагаючись розв’язати мотузку. Гадюка нервово зашипіла і поповзла до парубка і тут – гоп! З трави вискочив їжак і, шалено шиплячи почав кругами бігати навколо гадюки. Гадюка відкривала пащу, шипіла та їжак знай собі бігав кругами. Потім скрутився клубком і покотився на гадину. Потрапивши на гострі колючки гадюка божевільно зашипіла і укусила б їжака, та той встиг вчепитися зубами гадині в тулуб. Перегризши гадині голову, їжачок, умостився на пеньок аби поласувати здобиччю.

         Насилу вирвавшись з мотузки, Петро, не оглядаючись побіг подалі  від зловісного дерева за яким його зв’язали на розтерзання дикому звіру. Зупинившись, аби віддихатися, Петро, сів де зупинився.

- Ага-гуй!!!

Зупинився парубчина біля мурашника:)

- Гра-йч!!!

На добавку Петро отримав гіллякою по голові, коли різко підвівся.

- Бру-бю-бю!!!

Потім була ще добавка, коли хлопець пробігся по заростям кропиви.

І на останок Петро сів на пеньок.  

- А-й-я-хо!!!

         Їжачок був дуже цим незадоволений.

         Від колючої болі Петро крикнув:  

- Ох, …ту!

         Звісно не забувши перед «Ту» сказати літеру «Є»:)