Капа. Хівря. Чолов’яга.

Коник вороненький йшов тихим шагом. На коні сидів дужий чолов’яга. Виїхавши на квітучу галявину, чолов’яга сказав:  

- Тпру.

         Кінь зупинившись форкнув.

         Молодий чолов’яга був гарний собою. Карі очі, що пломенем обпалять ворога, теплом зігріють кохану, добром підтримають товариша. Чорна чуприна що та змія повзла з середини голови і, півмісяцем закрутилась за лівим вухом, як сережка. Чорні вуса висіли як ті дві змії. Погляд у вершника був спокійний, спина рівна, думи про долю. Одягався вершник багато і красиво. Дорогий оксамитовий  жупан, сині шаровари  та нові червоні сап’янові чоботи.   

- Чудесно, - мовив вершник.

Чолов'яга встромив списа в землю і, зіскочивши з сідла прив’язав до нього вороного. Вдихнувши аромати квітів, чоловік солодко посміхнувшись, прошепотів:

- Ліпота.

         Їжак підтюпцем біг по траві і злісно сопів. Гриб одягнений в червону шапку з білими цяточками ріс серед галявини.    

- О, мухомор! – вигукнув молодий чолов’яга, після чого буцнув отруйний гриб.

         Шапка гриба виписавши дугу в повітрі приземлилась на колючу спину їжачка. Чолов'яга зробив крок і їжачок полетів далеко-далеко.

- О, мухомор! – вигукнув Петро, перед тим, як їжак влучив йому в обличчя.

         Бабця Хівря поралась біля гаряче напаленої груби. Чавун з водою мав ось-ось закипіти.    Хівря відкрила мішечок, занурила туди руку і витягнувши  жменю різнотрав’я стояла напоготові. Зілля стане магічним якщо кинути його у тільки-но закипаючу воду. Накривка на чавуні заторохтіла. Хівря хутко зняла кришку і кинула в киплячу воду жменю трави. Чавун випустив зелений пар.     

- Ба! – крикнуло в подвір'ї хлоп'я.

         Хівря рукою розігнала пар і побачивши чавун накрила його кришкою.

- Ба!

         Онук з торбою в руках стояв на подвір'ї.

- Йду! – крикнула Хівря, та відчиняти двері не поспішала.

- Ба!

         Бабця навпомацки шукала зв’язки магічних трав, аби сховати їх від допитливого онука, що у все горло кричав:

- Ба!

- Йду! Онуче. Йду рідненький.

         Хівря кинула погляд на кімнату. Накривка на чавуні інколи підплигувала, а так все чисто – можна йти до онука.

- О!

- Ба!

- Та ти чи з покладом?

- Ага.

         Онук розкрив торбу і по його конопатому обличчю розлилася задоволена посмішка. Хівря глянула в торбу і побачивши там малину насупилась. Вареники варити влітку справа дуже весела, та чого не зробиш заради любимого онука.   

- Ба.

- Га!

         Онук пальцем показав на хату. Хівря повернулась і, сплеснувши долошками, скрикнула:  

- О ратуй!

         Накривка від сильного кипіння злетіла з чавуна. Зелений пар заполонив хату, а потім вирвався на подвір'я. Бабця до хати, онук побіг слідом. Кіт Рудько ліниво розлігся на порозі.

- Киша! – крикнула Хівря.

         Кіт ліниво примруживши очі дивився на бабцю. Хівря переплигнула котяру і відчинивши двері забігла в хату.

- Бризь! – крикнув онук.

         Рудько вилупив перелякані очі та як то кажуть пізно схаменувся. Онук перечепився і пузом впав на Рудька.  

- Ба!

         Петро скочив на ноги і поклавши долоні на сідниці, протяжно видихнув:

- Ааааааааа.

-        Хлопчина повернув голову, аби побачити на що таке колюче він усівся. Пеньок був чистим, як правда і гладкий, що та ковзанка. Петро почув сердите сопіння, повернув голову і побачив як у густу траву чкурнув їжак. 

- Ах ти ж, - дражливо крізь зуби процідив Петро.

         Гілляка, що лежала біля дубка опинилася в руці парубка.